Іакінф (Бічурін)
Іакінф (в миру Мики́та Я́кович Бічу́рін; *1777 — †1853) — архімандрит Православної російської церкви; дипломат, сходознавець і мандрівник, знавець китайської мови, один з основоположників російської синології. Член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (з 17 грудня 1828 року)[6][7].
| Іакінф | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Никита Яковлевич Бичурин[1][2] |
| Народився | 29 серпня (9 вересня) 1777[1][3][5] або 27 серпня 1777[4] Тіпнери, Цивільський повітd, Казанська губернія, Російська імперія |
| Помер | 11 (23) травня 1853[1][3][…] (75 років) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Поховання | Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург) |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | мандрівник-дослідник, історик, місіонер, синолог, географ, священник |
| Галузь | китаєзнавство |
| Alma mater | Казанська духовна академія |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Азійський департамент |
| Членство | Петербурзька академія наук |
| Magnum opus | Система Палладія |
| Конфесія | православ'я |
| Нагороди |  |
Біографія
ред.Син сільського дяка, чуваш. У 1799 році закінчив духовну семінарію в Казані.
У 1807—1822 роках був архімандритом російської духовної місії в Пекіні, де досконало вивчив китайську мову і зібрав багато матеріалів, які пізніше використав у численних наук, працях з мови, історії, культури, етнографії і філософії Китаю.
У 1822 році за «байдужість» до релігійних справ був позбавлений сану архімандрита, а у 1823 році засланий до Валаамського монастиря. З 1826 року — перекладач Азійського департаменту.
З 1828 року — член-кореспондент АН, з 1831 року — член Паризького азійського товариства.
Джерела
ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Проф. А. И. Макаровский. Архимандрит Иакинф Бичурин — православный миссионер и русский синолог [Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ а б в г Н. Веселовский Иакинф (Бичурин) // Русский биографический словарь — СПб: 1897. — Т. 8. — С. 153–155.
- ↑ Иакинф // Итамарка — Каринский — 1914. — Т. 20.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Сотрудники Российской национальной библиотеки
- ↑ Исаев Ю. Н. Чувашская энциклопедия — Чувашское книжное издательство, 2006. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-2
- ↑ Чувашская энциклопедия. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 2 грудня 2019.
- ↑ Культурное наследие Чувашии [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.]>
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |