Анатоль Франс: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
правопис, заміна шаблона Article на Стаття
 
(Не показані 39 проміжних версій 26 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Письменник
{{Письменник
| Ім'я = Анатоль Франс
| Ім'я = Анатоль Франс
| Оригінал імені = Anatole France
| Оригінал імені = {{lang-fr|Anatole France}}
| Фото = Anatole France young years.jpg
| Фото = Anatole France young years.jpg
| Ширина =
| Ширина =
Рядок 10: Рядок 10:
| Місце народження = [[Париж]], [[Франція]]
| Місце народження = [[Париж]], [[Франція]]
| Дата смерті = 12.10.1924
| Дата смерті = 12.10.1924
| Місце смерті = Сен-Сір-сюр-Луар, [[Франція]]
| Місце смерті = [[Сен-Сір-сюр-Луар]], [[Франція]]
| Національність =
| Національність =
| Громадянство = {{FRA}}
| Громадянство = {{FRA}}
| Мова творів = [[Французька мова|французька]]
| Мова творів = [[Французька мова|французька]]
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[літературний критик]]
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[літературний критик]]
⚫
| Роки активності =
| Член КПРС: =
⚫
| Напрямок = [[Модернізм]],
⚫
| Роки активності =
⚫
| Напрямок = [[Модернізм]],
| Жанр = [[Роман (жанр)|роман]], [[есе]]
| Жанр = [[Роман (жанр)|роман]], [[есе]]
| Magnum opus =
| Magnum opus =
| Премії = {{НобелівськаПремія|з літератури|1921}}
| Премії = {{НобелівськаПремія|з літератури|1921}}
| Lib =
| Сайт =
| Сайт =
}}
}}
{{НобелівськаПремія}}'''Анатоль Франс''' ({{lang-fr|Anatole France}}; справжнє ім'я ''Жак Анатоль Франсуа Тібо'', {{langi|fr|Jacques Anatole François Thibault}}; [[16 квітня]] [[1844]], [[Париж]] — [[12 жовтня]] [[1924]], Сен-Сір-сюр-Луар) — французький [[прозаїк]], [[літературний критик]]. Лауреат [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівської премії з літератури]] за [[1921]] рік.
'''Анатоль Франс<ref name="France">« François Anatole Thibault » est le nom précis indiqué sur son acte de baptême : cf. Georges Girard, ''La Jeunesse d’Anatole France'', [[Gallimard]], [[Paris]], 1925, {{p.|19}}). — « Anatole France » n’est pas un [[pseudonyme]], mais le nom usuel utilisé par son entourage dès son plus jeune âge puis par lui-même, associant son second prénom « Anatole » à un diminutif de « François », « France », que portait aussi son père. Anatole France est formel sur ce point : {{Citation|Sachez donc que je n’ai pas choisi un pseudonyme. Je n’ai pas proprement de pseudonyme. Le nom de France est un sobriquet plus ancien que moi […]}}, lettre de France à [[Ludovic Naudeau]], citée par Georges Girard, {{Opcit}}, {{p.|34}}.</ref>''' ({{lang-fr|Anatole France}}; справжнє ім'я ''Жак Анатоль Франсуа Тібо'', {{langi|fr|Jacques Anatole François Thibault}}; [[16 квітня]] [[1844]], [[Париж]]&nbsp;— [[12 жовтня]] [[1924]], [[Сен-Сір-сюр-Луар]])&nbsp;— французький [[прозаїк]], [[літературний критик]]. Лауреат [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівської премії з літератури]] за [[1921]] рік.<ref>Selon Olivier Barrot, {{Citation|romancier de son siècle, mué malgré lui en augure statufié, et ses demeures en lieux de pèlerinage : autour de 1914, France le bien-nommé s’égale à la littérature.}} {{Ouvrage|prénom1=Olivier|nom1=Barrot|prénom2=Claude|nom2=Aziza|prénom3=Anatole|nom3=France|titre=Au tournant du siècle|éditeur=[[Omnibus (revue littéraire)|Omnibus]]|année=2000|isbn=|titre chapitre=Anatole France ou l’esprit de son temps}}.</ref>


== Біографія ==
== Біографія ==
Батько Анатоля Франса був власником [[книгарня|книгарні]], що спеціалізувалася на літературі з історії [[Французька революція|Великої французької революції]]. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, в якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у віці 20 років.
Батько Анатоля Франса був власником [[книгарня|книгарні]], що спеціалізувалася на літературі з історії [[Французька революція|Великої французької революції]]. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, у якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у 20-річному віці.<ref>{{Стаття|автор=Marie-Claire Bancquart||title=Anatole France et Paris|видання=Cahiers de l'AIEF|номер=42|date=1990|pages=77-91|url=https://www.persee.fr/doc/caief_0571-5865_1990_num_42_1_1729|access-date=2022-11-16|мова=fr}}.</ref>


У 1866 Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру [[бібліограф|бібліографа]]. Поступово він знайомиться з тодішнім літературним життям і стає одним з учасників парнаської школи.
З 1866 року Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру [[бібліограф]]а. Поступово він познайомився з тодішнім літературним життям і став одним з учасників парнаської школи.<ref>''Anatole France et le quai Malaquais'', Paris, H. Champion, 1926, p. 6ff</ref>


Під час [[Франко-прусська війна|Франко-прусської війни 1870-1871]] Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.
Під час [[Франко-прусська війна|Франко-прусської війни 1870–1871]] років Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.


У 1875 у нього з'являється перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він стає провідним літературним критиком цієї газети і веде власну рубрику під назвою «Літературне життя».
1875 року в нього з'явилася перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він став провідним літературним критиком цієї газети і вів власну рубрику під назвою «Літературне життя».


У 1876 році Франс стає заступником директора бібліотеки [[Сенат Франції|французького Сенату]] і протягом наступних чотирнадцяти років обіймає цю посаду, що давало йому можливість займатися літературою.
1876 року Франс стає заступником директора бібліотеки [[Сенат Франції|французького Сенату]] і займав цю посаду протягом наступних чотирнадцяти років, що давало йому можливість займатися літературною працею.


У 1896 Франса обрано членом [[Французька академія|Французької академії]].
1896 року Франса було обрано членом [[Французька академія|Французької академії]].


У 1898 році Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо [[Справа Дрейфуса|справи Дрейфуса]]. Під впливом [[Марсель Пруст|Марселя Пруста]] Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест [[Еміль Золя|Еміля Золя]] «Я звинувачую».
1898 року Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо [[Справа Дрейфуса|справи Дрейфуса]]. Під впливом [[Марсель Пруст|Марселя Пруста]] Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест [[Еміль Золя|Еміля Золя]] [[Я звинувачую (стаття)|«Я звинувачую»]].


З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше - соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс стає близьким другом лідера соціалістів [[Жан Жорес|Жана Жореса]] та літературним метром [[Французька соціалістична партія|Французької соціалістичної партії]].
З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше&nbsp;— соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс мав товариські стосунки з лідером соціалістів [[Жан Жорес|Жаном Жоресом]] та літературним метром [[Французька соціалістична партія|Французької соціалістичної партії]]. Рішуче виступав проти проявів [[антисемітизм]]у.


У 1921 присуджено [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]].
1921 року Анатолю Франсу було присуджено [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]].


У 1922 його твори були включені в католицький «[[Індекс заборонених книг]]»
1922 року його твори потрапили до католицького «[[Індекс заборонених книг|Індексу заборонених книг]]»


Франс також був членом Французького Географічного товариства.
Франс також був членом [[Французьке географічне товариство|Французького географічного товариства]].


== Творчість ==
== Творчість ==
Рядок 54: Рядок 52:
Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.
Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.


У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893) - сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).
У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893)&nbsp;— сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).


У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема - порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів - «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890) - історія знаменитої куртизанки, що стала святою - написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.
У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема&nbsp;— порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів&nbsp;— «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890)&nbsp;— історія знаменитої куртизанки, що стала святою&nbsp;— написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.


У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.
У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.


=== Період соціальних романів ===
=== Період соціальних романів ===
Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це - історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє [[проникливість]] і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.
Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це&nbsp;— історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє [[проникливість]] і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.


Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів [[справа Дрейфуса|процесу Дрейфуса]], вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.
Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів [[справа Дрейфуса|процесу Дрейфуса]], вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.


У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа - вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.
У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа&nbsp;— вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.


=== Сатиричні романи ===
=== Сатиричні романи ===
Наступний великий твір письменника - двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика [[Ернест Ренан|Ернеста Ренана]]. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.
Наступний великий твір письменника&nbsp;— двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика [[Ернест Ренан|Ернеста Ренана]]. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.


Зате пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.
Зате пародія на французьку історію «[[Острів пінгвінів]]» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.


Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений [[Французька революція|французькій революції]].
Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений [[Французька революція|французькій революції]].


Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914) - це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.
Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914)&nbsp;— це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.


Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).
Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).
Рядок 82: Рядок 80:


;Багатотомні видання
;Багатотомні видання
* Повне зібрання творів ''Œuvres Complètes'', Calmann-Lévy, 1925 — 1935
* Повне зібрання творів ''Œuvres Complètes'', Calmann-Lévy, 1925–1935
* Твори в 4 томах, ''Œuvres'', Édition de Marie-Claire Bancquart, La Pléiade, 1984 — 1994. 4 томи, ISBN 2-07-011063-X, ISBN 2-07-011125-3, ISBN 2-07-011211-X, ISBN 2-07-011361-2
* Твори в 4 томах, ''Œuvres'', Édition de Marie-Claire Bancquart, La Pléiade, 1984–1994. 4 томи, ISBN 2-07-011063-X, ISBN 2-07-011125-3, ISBN 2-07-011211-X, ISBN 2-07-011361-2


;Поезія
;Поезія
Рядок 92: Рядок 90:


* ''Jocaste et Le Chat maigre'' ([[1879]])
* ''Jocaste et Le Chat maigre'' ([[1879]])
* ''Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l’Institut'' ([[1881]]), твір здобув премію Французької Академії.
* ''Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l'Institut'', «[[Злочин Сільвестра Бонара]]» ([[1881]]), твір здобув премію Французької Академії.
* ''Les Désirs de Jean Servien'' ([[1882]])
* ''Les Désirs de Jean Servien'' ([[1882]])
* ''Abeille'', [[казка]] ([[1883]])
* ''Abeille'', [[казка]] ([[1883]])
* ''Balthasar'' ([[1889]])
* ''Balthasar'' ([[1889]])
* ''Thaïs'' ([[1890]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR6377.HTM (PG)], qui a fourni l’argument au Thaïs de Jules Massenet
* ''Thaïs'' ([[1890]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR6377.HTM (PG)]{{Недоступне посилання}}, qui a fourni l'argument au Thaïs de Jules Massenet
* ''L’Étui de nacre'' ([[1892]]), збірник казок
* ''L’Étui de nacre'' ([[1892]]), збірник казок
* ''La Rôtisserie de la reine Pédauque'' ([[1892]])
* ''La Rôtisserie de la reine Pédauque'' ([[1892]])
* ''Les Opinions de Jérôme Coignard'' ([[1893]])
* ''Les Opinions de Jérôme Coignard'' ([[1893]])
* ''Le Lys rouge'' ([[1894]]), roman
* ''Le Lys rouge'' ([[1894]]), roman
* ''Le Jardin d’Épicure'' ([[1895]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR5147.HTM (PG)]
* ''Le Jardin d’Épicure'' ([[1895]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR5147.HTM (PG)]{{Недоступне посилання}}
* ''Le Puits de Sainte Claire'' ([[1895]])
* ''Le Puits de Sainte Claire'' ([[1895]])
* ''L’Histoire contemporaine''
* ''L'Histoire contemporaine''
** ''L’Orme du mail'' ([[1897]]), (''L’Histoire contemporaine'', I)
** ''L'Orme du mail'' ([[1897]]), (''L'Histoire contemporaine'', I)
** ''Le Mannequin d'osier'' ([[1897]]), (''L’Histoire contemporaine'', II)
** ''Le Mannequin d'osier'' ([[1897]]), (''L'Histoire contemporaine'', II)
** ''L’Anneau d'améthyste'' ([[1899]]), (''L’Histoire contemporaine'', III)
** ''L'Anneau d'améthyste'' ([[1899]]), (''L'Histoire contemporaine'', III)
** ''Monsieur Bergeret à Paris'' ([[1901]]), (''L'Histoire contemporaine'', IV), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR7268.HTM (PG)]
** ''Monsieur Bergeret à Paris'' ([[1901]]), (''L'Histoire contemporaine'', IV), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR7268.HTM (PG)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20040203184052/http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR7268.HTM |date=3 лютого 2004 }}
* ''Clio'' (1900)
* ''Clio'' (1900)
* ''Le Procurateur de Judée'' ([[1902]])
* ''Le Procurateur de Judée'' ([[1902]])
* ''Histoires comiques'' (1903)
* ''Histoires comiques'' (1903)
* ''Sur la pierre blanche'' ([[1905]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR6377.HTM (PG)]
* ''Sur la pierre blanche'' ([[1905]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR6377.HTM (PG)]{{Недоступне посилання}}
* ''L'Affaire Crainquebille'' ([[1901]])
* ''L'Affaire Crainquebille'' ([[1901]])
* ''L’Île des Pingouins'' ([[1908]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR8524.HTM (PG)]
* ''[[Острів пінгвінів|L’Île des Pingouins]]'' ([[1908]]), [http://www.gutenberg.net/browse/BIBREC/BR8524.HTM (PG)]{{Недоступне посилання}}
* ''Les Contes de Jacques Tournebroche'' ([[1908]])
* ''Les Contes de Jacques Tournebroche'' ([[1908]])
* ''Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux'' (1909)
* ''Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux'' (1909)
Рядок 146: Рядок 144:
* ''Vers les temps meilleurs'' ([[1906]]), збірник промов та листів
* ''Vers les temps meilleurs'' ([[1906]]), збірник промов та листів
* ''Sur la voie glorieuse'' ([[1915]])
* ''Sur la voie glorieuse'' ([[1915]])
* ''Trente ans de vie sociale''; tome I, 1897-1904 (1949), et tome II, 1905-1908 (1953); tome III, 1909-1914 (1964) et tome IV, 1915-1924 (1973).
* ''Trente ans de vie sociale''; tome I, 1897–1904 (1949), et tome II, 1905–1908 (1953); tome III, 1909–1914 (1964) et tome IV, 1915–1924 (1973).


== Українські переклади ==
== Українські переклади ==
⚫
Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був [[Валер'ян Підмогильний]], який переклав 6 романів і декілька оповідань.


* Боги жаждуть крови; з француської мови переклав О.&nbsp;Пашук.&nbsp;–. Львів: Накладом Видавн. Спілки «Дїло». [Друк. «Дїла»], 1914.&nbsp;— 211 с.
⚫
Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був [[Валер'ян Підмогильний]], який переклав майже весь його доробок.
* Повстання анголів, пер. з фр. О.&nbsp;Нитка ([[Касяненко Євген Іванович|Євген Касяненко]]).&nbsp;– Київ : Криниця, 1919.&nbsp;— 278 + I-IV.
* На білих скалах. Пер. [[Галущинський Іван Миколайович|Івана Галущинського]].&nbsp;— Коломия: Галицька Накладня Якова Оренштайна, 1920. — 226 с.
* {{Книга |посилання=https://diasporiana.org.ua/proza/frans-a-bogy-zhazhdut-krovy/ |назва=Боги жаждуть крови |відповідальний=з фр. мови пер. О.&nbsp;Пашук |місце=Вінніпег |видавництво=Українська книгарня |рік=1921 |сторінок=179}}
* Злочинство Сільвестра Боннара, члена Академії; пер.з франц. [[Ганна Чикаленко-Келлер|Г. Чикаленко]].&nbsp;— Київ : [б.в.] ; Лейпціг : Українська накл., Б.р.&nbsp;— 267 с.
* Повстання анголів, пер. з фр. Євген Касяненко. Видання друге, переглянуте.&nbsp;— Київ : ДВУ, 1926.&nbsp;— 308.
* Оповідання / А. Франс ; пер з фр.&nbsp;— [Х. :] ДВУ, 1925.&nbsp;— 238 с.&nbsp;— (Універсальна бібліотека).
* Таїс; пер. з фр. та приміт. В. Підмогильного.&nbsp;— К. : Час, 1927.&nbsp;— 192 с.
* Корчма королеви Педок; пер. з фр. В.&nbsp;Підмогильного; ред. А.&nbsp;Ніковського.&nbsp;— К. : Книгоспілка, 1929.&nbsp;— 192 с.
* Три оповідання; пер. з фр.&nbsp;– Х. : ДВУ, 1930.&nbsp;— 64 с.


Див. багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В. Підмогильний (пер.з фр.). — Х.; К. : [[Література і мистецтво]], [[1932]].
Багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В.&nbsp;Підмогильний (пер.з фр.).&nbsp;— Х.; К. : [[Література і мистецтво]], 1930–1932. Із запланованих 25 томів вийшло лише 8.


# 1932. Боги прагнуть (пер. Іван Рильський), вступна стаття [[Сергій Родзевич|Сергія Родзевича]], 312 с.
Дослідженням творчості Франса в Україні займався [[Родзевич Сергій Іванович|С. Родзевич]].
# 1930. Пінгвінський острів (Підмогильний), 298 с.
# 1930. На білому камені (пер. Валер'ян Підмогильний) Прокуратор Юдеї (пер. [[Буда Сергій Олексійович|Сергій Буда]]), 226 с.
# 1931. Комедійна Історія (пер. Маргарита Калинович, Софія Лобода), 200 с.
# 1932. Сільвестра Боннара злочин (пер. Михайло Дейнар), 232 с.
# 1933. Йокаста (пер. Софія Лобода), Кощавий кіт (пер. Маргарита Каливнович), 204 с.
# 1931. Тінявий берест (пер. Підмогильний), 204 с.
# 1932. Вербовий манекен, 198 с.

* Сорочка : повість ; [пер. з фр. В.&nbsp;Підмогильного].&nbsp;— Х. : Художня л-ра, 1935.&nbsp;— 124 с.
* Острів пінгвінів; пер. [В. Підмогильного] за ред. [[Терещенко Микола Іванович|Миколи Терещенка]].&nbsp;— К.: Держлітвидав, 1955.&nbsp;— 249 с.
* Повстання ангелів: роман : пер. з фр. [Євгена Касяненка] за ред. Т.&nbsp;М.&nbsp;Воронович; Київ : Держлітвидав, 1960.&nbsp;— 212 с. : іл.
* У другій половині 70-х років у видавництві «Дніпро» вийшов друком п'ятитомник вибраних творів А. Франса з вступною статтею Павла Загребельного.
* 2014 року у [[видавництво Жупанського|видавництві Жупанського]] в [[Лауреати Нобелівської премії (видавнича серія)|серії Нобелівських лауреатів]] було перевидано роман Франса «Пінгвінський острів» у перекладі Валер'яна Підмогильного.


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[11166 Анатольфранс]] - астероїд, названий на честь письменника.
* [[11166 Анатольфранс]]&nbsp;— астероїд, названий на честь письменника.

== Примітки ==
{{reflist}}


== Посилання ==
== Посилання ==
*{{ЗПЕД2|частина =Франс Анатоль |сторінки =691}}
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53412/23109.html Франс]}}
{{Wikiquote}}
{{Wikiquote}}
{{Commons|Category:Anatole France}}
{{Commons category|Anatole France}}
⚫
* [http://archive.org/details/nabilykhskalakh00fran Анатоль Франс, «На білих скалах» &#91;пер. Іван Галущинський&#93;]
* [http://www.refine.org.ua/pageid-2568-1.html Життя і творчість Анатоля Франса (укр.)]
⚫
* [http://www.mag.org.ua/citata/avtor97.html Анатоль Франс: цитати й афоризми (рос.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20091213151326/http://www.mag.org.ua/citata/avtor97.html |date=13 грудня 2009 }}
⚫
* [http://archive.org/details/nabilykhskalakh00fran Анатоль Франс, «На білих скалах» [пер. Іван Галущинський]]
⚫
* [http://noblit.ru/content/category/4/44/33/ Анатоль Франс: біографія, фотоматеріали, твори (рос.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090701001500/http://noblit.ru/content/category/4/44/33/ |date=1 липня 2009 }}
⚫
* [http://www.mag.org.ua/citata/avtor97.html Анатоль Франс: цитати й афоризми (рос.)]
⚫
* [http://abu.cnam.fr/BIB/auteurs/francea.html Кілька творів французькою на сайті ABU] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090629033421/http://abu.cnam.fr/BIB/auteurs/francea.html |date=29 червня 2009 }}
⚫
* [http://noblit.ru/content/category/4/44/33/ Анатоль Франс:біографія, фотоматеріали, твори (рос.)]
⚫
* [http://abu.cnam.fr/BIB/auteurs/francea.html Кілька творів французькою на сайті ABU]
* [http://www.gutenberg.org/author/anatole+france Твори Анатоля Франса в рамках проекту Ґутенберґ]
* [http://www.gutenberg.org/author/anatole+france Твори Анатоля Франса в рамках проекту Ґутенберґ]
* [http://www.bmlisieux.com/archives/noenfans.htm Анатоль Франс: ''Nos enfants : Scènes de la Ville et des Champs''] (1887).
* [http://www.bmlisieux.com/archives/noenfans.htm Анатоль Франс: ''Nos enfants: Scènes de la Ville et des Champs''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090919023104/http://www.bmlisieux.com/archives/noenfans.htm |date=19 вересня 2009 }} (1887).
* [http://www.litteratureaudio.com/livres-audio-gratuits-mp3/tag/anatole-france/ Анатоль Франс: твори у форматі аудіокниг [[Файл:Speaker Icon.svg|20px]]]
* [http://www.litteratureaudio.com/livres-audio-gratuits-mp3/tag/anatole-france/ Анатоль Франс: твори у форматі аудіокниг ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090919031610/http://www.litteratureaudio.com/livres-audio-gratuits-mp3/tag/anatole-france |date=19 вересня 2009 }}
* [http://www.nytimes.com/packages/html/books/nobel-France.pdf Анатоль Франс — лауреат Нобелівської премії] by Herbert S. Gorman, The New York Times, 20 November 1921
* [http://www.nytimes.com/packages/html/books/nobel-France.pdf Анатоль Франс&nbsp;— лауреат Нобелівської премії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090416193645/http://www.nytimes.com/packages/html/books/nobel-France.pdf |date=16 квітня 2009 }} by Herbert S. Gorman, The New York Times, 20 November 1921
* http://www.bdfi.net/auteurs/f/france_anatole.php {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160409160410/http://bdfi.net/auteurs/f/france_anatole.php |date=9 квітня 2016 }}


{{ac}}
{{Нобелівська премія з літератури}}
{{Нобелівська премія з літератури}}


{{ВП-портали|Біографії|Література|Фантастика|||Франція}}
⚫
{{DEFAULTSORT: Франс Анатоль}}

⚫
[[Категорія:Французькі письменники]]
⚫
{{DEFAULTSORT:Франс Анатоль}}
⚫
[[Категорія:Французькі прозаїки]]
[[Категорія:Письменники-фантасти Франції]]
[[Категорія:Автори пригодницької прози Франції]]
[[Категорія:Французькі літературні критики]]
[[Категорія:Письменники-утопісти]]
[[Категорія:Члени Французької академії]]
[[Категорія:Члени Французької академії]]
[[Категорія:Французькі Нобелівські лауреати]]
[[Категорія:Французькі Нобелівські лауреати]]
[[Категорія:Уродженці Парижа]]
[[Категорія:Уродженці Парижа]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Письменники-фантасти, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Афористи]]
[[Категорія:Справа Дрейфуса]]
[[Категорія:Померли в департаменті Ендр і Луара]]

Поточна версія на 10:24, 17 жовтня 2024

Анатоль Франс
фр. Anatole France
Анатоль Франс
Ім'я при народженніЖак Анатоль Франсуа Тібо
ПсевдонімAnatole France і Anatolis Fransas[1]
Народився16 квітня 1844(1844-04-16)
Париж, Франція
Помер12 жовтня 1924(1924-10-12) (80 років)
Сен-Сір-сюр-Луар, Франція
ПохованняЦвинтар Нейї-сюр-Сенd[2]
ГромадянствоФранція Франція
Діяльністьпрозаїк, літературний критик
Alma materКолеж Станіслава в Парижі
Мова творівфранцузька
Роки активності1865[3] — 1924[3]
НапрямокМодернізм,
Жанрроман, есе
Magnum opusТаїс[d] і Les dieux ont soifd
ЧленствоФранцузька академія, Ліга прав людиниd і Французький PEN-клубd
У шлюбі зValérie Guérin de Sauvilled і Emma Laprévotted
ДітиSuzanne Thibaultd
Автограф
Премії Нобелівська премія з літератури (1921)
CMNS: Анатоль Франс у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Анатоль Франс[5] (фр. Anatole France; справжнє ім'я Жак Анатоль Франсуа Тібо, Jacques Anatole François Thibault; 16 квітня 1844, Париж — 12 жовтня 1924, Сен-Сір-сюр-Луар) — французький прозаїк, літературний критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1921 рік.[6]

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько Анатоля Франса був власником книгарні, що спеціалізувалася на літературі з історії Великої французької революції. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, у якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у 20-річному віці.[7]

З 1866 року Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру бібліографа. Поступово він познайомився з тодішнім літературним життям і став одним з учасників парнаської школи.[8]

Під час Франко-прусської війни 1870–1871 років Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.

1875 року в нього з'явилася перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він став провідним літературним критиком цієї газети і вів власну рубрику під назвою «Літературне життя».

1876 року Франс стає заступником директора бібліотеки французького Сенату і займав цю посаду протягом наступних чотирнадцяти років, що давало йому можливість займатися літературною працею.

1896 року Франса було обрано членом Французької академії.

1898 року Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо справи Дрейфуса. Під впливом Марселя Пруста Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест Еміля Золя «Я звинувачую».

З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше — соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс мав товариські стосунки з лідером соціалістів Жаном Жоресом та літературним метром Французької соціалістичної партії. Рішуче виступав проти проявів антисемітизму.

1921 року Анатолю Франсу було присуджено Нобелівську премію з літератури.

1922 року його твори потрапили до католицького «Індексу заборонених книг»

Франс також був членом Французького географічного товариства.

Творчість

[ред. | ред. код]

Рання творчість

[ред. | ред. код]

Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.

У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893) — сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).

У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема — порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів — «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890) — історія знаменитої куртизанки, що стала святою — написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.

У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.

Період соціальних романів

[ред. | ред. код]

Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це — історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє проникливість і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.

Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів процесу Дрейфуса, вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.

У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа — вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.

Сатиричні романи

[ред. | ред. код]

Наступний великий твір письменника — двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика Ернеста Ренана. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.

Зате пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.

Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений французькій революції.

Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914) — це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.

Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).

Твори

[ред. | ред. код]

Анатоль Франс друкувався у видавництві «Кальман-Леві», де й вийшов перший його багатотомник.

Багатотомні видання
Поезія
  • Кумедні вірші (Poèmes dorés) (1873)
  • Коринтське весілля (Les Noces corinthiennes) (1876), антична драма у віршах
Романи й новели
  • Jocaste et Le Chat maigre (1879)
  • Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l'Institut, «Злочин Сільвестра Бонара» (1881), твір здобув премію Французької Академії.
  • Les Désirs de Jean Servien (1882)
  • Abeille, казка (1883)
  • Balthasar (1889)
  • Thaïs (1890), (PG)[недоступне посилання], qui a fourni l'argument au Thaïs de Jules Massenet
  • L’Étui de nacre (1892), збірник казок
  • La Rôtisserie de la reine Pédauque (1892)
  • Les Opinions de Jérôme Coignard (1893)
  • Le Lys rouge (1894), roman
  • Le Jardin d’Épicure (1895), (PG)[недоступне посилання]
  • Le Puits de Sainte Claire (1895)
  • L'Histoire contemporaine
    • L'Orme du mail (1897), (L'Histoire contemporaine, I)
    • Le Mannequin d'osier (1897), (L'Histoire contemporaine, II)
    • L'Anneau d'améthyste (1899), (L'Histoire contemporaine, III)
    • Monsieur Bergeret à Paris (1901), (L'Histoire contemporaine, IV), (PG) [Архівовано 3 лютого 2004 у Wayback Machine.]
  • Clio (1900)
  • Le Procurateur de Judée (1902)
  • Histoires comiques (1903)
  • Sur la pierre blanche (1905), (PG)[недоступне посилання]
  • L'Affaire Crainquebille (1901)
  • L’Île des Pingouins (1908), (PG)[недоступне посилання]
  • Les Contes de Jacques Tournebroche (1908)
  • Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux (1909)
  • Les dieux ont soif (1912)
  • La Révolte des anges (1914)
Автограф Анатоля Франса
Спогади
  • Le Livre de mon ami (1885)
  • Pierre Nozière (1899)
  • Le Petit Pierre (1918)
  • La Vie en fleur (1922)
Драматургія
  • Au petit bonheur, un acte (1898)
  • Crainquebille, pièce (1903)
  • La Comédie de celui qui épousa une femme muette, deux actes (1908)
  • Le Mannequin d'osier, comédie (1928)
Історія
  • Vie de Jeanne d'Arc (1908)
Літературна критика
  • Alfred de Vigny, étude (1869)
  • Le Château de Vaux-le-Vicomte (1888)
  • Le Génie latin (1913), збірник передмов
Соціальна критика
Кренкебіль Стейнлен
  • Opinions sociales (1902)
  • Le Parti noir (1904)
  • Vers les temps meilleurs (1906), збірник промов та листів
  • Sur la voie glorieuse (1915)
  • Trente ans de vie sociale; tome I, 1897–1904 (1949), et tome II, 1905–1908 (1953); tome III, 1909–1914 (1964) et tome IV, 1915–1924 (1973).

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був Валер'ян Підмогильний, який переклав 6 романів і декілька оповідань.

  • Боги жаждуть крови; з француської мови переклав О. Пашук. –. Львів: Накладом Видавн. Спілки «Дїло». [Друк. «Дїла»], 1914. — 211 с.
  • Повстання анголів, пер. з фр. О. Нитка (Євген Касяненко). – Київ : Криниця, 1919. — 278 + I-IV.
  • На білих скалах. Пер. Івана Галущинського. — Коломия: Галицька Накладня Якова Оренштайна, 1920. — 226 с.
  • Боги жаждуть крови / з фр. мови пер. О. Пашук. — Вінніпег : Українська книгарня, 1921. — 179 с.
  • Злочинство Сільвестра Боннара, члена Академії; пер.з франц. Г. Чикаленко. — Київ : [б.в.] ; Лейпціг : Українська накл., Б.р. — 267 с.
  • Повстання анголів, пер. з фр. Євген Касяненко. Видання друге, переглянуте. — Київ : ДВУ, 1926. — 308.
  • Оповідання / А. Франс ; пер з фр. — [Х. :] ДВУ, 1925. — 238 с. — (Універсальна бібліотека).
  • Таїс; пер. з фр. та приміт. В. Підмогильного. — К. : Час, 1927. — 192 с.
  • Корчма королеви Педок; пер. з фр. В. Підмогильного; ред. А. Ніковського. — К. : Книгоспілка, 1929. — 192 с.
  • Три оповідання; пер. з фр. – Х. : ДВУ, 1930. — 64 с.

Багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В. Підмогильний (пер.з фр.). — Х.; К. : Література і мистецтво, 1930–1932. Із запланованих 25 томів вийшло лише 8.

  1. 1932. Боги прагнуть (пер. Іван Рильський), вступна стаття Сергія Родзевича, 312 с.
  2. 1930. Пінгвінський острів (Підмогильний), 298 с.
  3. 1930. На білому камені (пер. Валер'ян Підмогильний) Прокуратор Юдеї (пер. Сергій Буда), 226 с.
  4. 1931. Комедійна Історія (пер. Маргарита Калинович, Софія Лобода), 200 с.
  5. 1932. Сільвестра Боннара злочин (пер. Михайло Дейнар), 232 с.
  6. 1933. Йокаста (пер. Софія Лобода), Кощавий кіт (пер. Маргарита Каливнович), 204 с.
  7. 1931. Тінявий берест (пер. Підмогильний), 204 с.
  8. 1932. Вербовий манекен, 198 с.
  • Сорочка : повість ; [пер. з фр. В. Підмогильного]. — Х. : Художня л-ра, 1935. — 124 с.
  • Острів пінгвінів; пер. [В. Підмогильного] за ред. Миколи Терещенка. — К.: Держлітвидав, 1955. — 249 с.
  • Повстання ангелів: роман : пер. з фр. [Євгена Касяненка] за ред. Т. М. Воронович; Київ : Держлітвидав, 1960. — 212 с. : іл.
  • У другій половині 70-х років у видавництві «Дніпро» вийшов друком п'ятитомник вибраних творів А. Франса з вступною статтею Павла Загребельного.
  • 2014 року у видавництві Жупанського в серії Нобелівських лауреатів було перевидано роман Франса «Пінгвінський острів» у перекладі Валер'яна Підмогильного.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ « François Anatole Thibault » est le nom précis indiqué sur son acte de baptême : cf. Georges Girard, La Jeunesse d’Anatole France, Gallimard, Paris, 1925, P.). — « Anatole France » n’est pas un pseudonyme, mais le nom usuel utilisé par son entourage dès son plus jeune âge puis par lui-même, associant son second prénom « Anatole » à un diminutif de « François », « France », que portait aussi son père. Anatole France est formel sur ce point : {{citation}}: Порожнє посилання на джерело (довідка), lettre de France à Ludovic Naudeau, citée par Georges Girard, Шаблон:Opcit, P..
  6. ↑ Selon Olivier Barrot, {{citation}}: Порожнє посилання на джерело (довідка) , Au tournant du siècle, Omnibus, 2000.
  7. ↑ Marie-Claire Bancquart. Anatole France et Paris // Cahiers de l'AIEF. — 1990. — No 42 (28 novembre). — P. 77-91..
  8. ↑ Anatole France et le quai Malaquais, Paris, H. Champion, 1926, p. 6ff

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анатоль Франс
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анатоль Франс
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анатоль_Франс&oldid=43702917