Стравинський Ігор Федорович

Стравинський Ігор Федорович
рос. Игорь Фёдорович Стравинский
Основна інформація
Дата народження	5 (17) червня 1882
Місце народження	Ломоносов, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[…]
Дата смерті	6 квітня 1971(1971-04-06)[…] (88 років)
Місце смерті	Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Причина смерті	серцева недостатність
Поховання	Цвинтар Сан Мікелеd
Громадянство	Франція  Російська імперія  США  Швейцарія
Віросповідання	православ'я
Професії	композитор, диригент, піаніст, лібретист
Освіта	Санкт-Петербурзький Імператорський університет і Друга Санкт-Петербурзька гімназія
Вчителі	Римський-Корсаков Микола Андрійович і Калафаті Василь Павлович
Інструменти	фортепіано
Мова	англійська
Жанри	опера, симфонія, камерна музика і класична музика XX століття
Magnum opus	Весна священна, Movements for Piano and Orchestrad, Symphony in E-flatd, Scherzo fantastiqued, Петрушка і Жар-птиця
Членство	Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія витончених мистецтв і Шведська королівська музична академіяd
Лейбли	RCA Victor, Columbia Records і CBS
Нагороди	премія Леоні Соннінг (1959) Grammy Award for Best Contemporary Classical Compositiond (1962) Grammy Award for Best Orchestral Performanced (1962) Grammy Award for Best Contemporary Classical Compositiond (1961) Grammy Award for Best Classical Albumd (1961) Grammy Award for Best Orchestral Performanced (1967) Зал слави премії «Греммі»d (1999) золота медаль Королівського філармонічного товаристваd (1954) Wihuri Sibelius Prized (1963) зірка на голлівудській Алеї слави Honorary Member of the International Society for Contemporary Musicd
Батько	Стравінський Федір Гнатович
У шлюбі з	Yekaterina Nosenkod і Vera de Bossetd
Діти	Святослав Сулима-Стравинський і Théodore Strawinskyd
Брати, сестри	Yury Stravinskyd
Автограф
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

І́гор Фе́дорович Страви́нський (5 (17) червня 1882(18820617), Оранієнбаум, Петербурзька губернія, Російська імперія — 6 квітня 1971, Нью-Йорк, США) — композитор і диригент польського та українського козацького походження. Син співака Федора Гнатовича Стравинського.

Біографія

Походження

Рід Стравинських походить з Волині. За словами директора музею в Устилузі Володимира Терещука, герб Стравинських успадкував елементи герба гетьмана Івана Сулими. У родині пишалися належністю до цього старовинного українського роду. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравинські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то „Сулима“ з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, давши своєму синові Святославу подвійне прізвище Сулима-Стравинський.

Батько композитора, співак Федір Стравинський (1843—1902), був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876 року. Тут 24 травня 1874 року обвінчався з киянкою Ганною Холодовською (11.08.1854, Київ — 7.06.1939, Женева), піаністкою і співачкою, яка походила з козацького роду Холодовських. З 1876 року співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Дружина Ганна Холодовська була незмінним концертмейстром на концертах свого чоловіка.

У Російській імперії

Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грати на фортепіано у О. П. Снеткової і Л. О. Кашперової.

У 1900—1905 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Випускні іспити в університеті не складав і тому диплома не отримав.

У 1903—1908 роках брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. Перші значні твори І. Стравинського — вокальна сюїта «Фавн і пастушка» на слова О. Пушкіна (1906) і симфонія (1907). У 1906 одружився зі своєю двоюрідною сестрою, випускницею Київського інституту шляхетних дівчат Катериною Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) і двох дочок (1908, 1913).

У 1909 році на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Згодом на його замовлення написав низку балетів, які поставили у «Російських сезонах» в Парижі. У родовому маєтку в Устилузі, де щоліта з 1907 до 1914 року жив і працював, композитор створив блискучі балети «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), які принесли йому світову славу.

За межами Російської імперії

З 1910 року тривалий час жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 року оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину понад 50 років. Родина Стравинських наймала житло, спершу в Кларані у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїжджає до міста Морж, що поблизу Лозанни.

У Швейцарії значною роботою Стравинського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» відбулася в Лозанні 29 вересня 1918 року, а за два роки виставу показали на сцені Женевської опери.

З 1920 року жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, переклав для цього інструмента низку власних творів. У 1934 прийняв французьке громадянство.

З 1939 року — в США (з 1945 року — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 році відбулися авторські концерти в Москві та Ленінграді.

Помер 6 квітня 1971 від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.

Стиль

Творчість вирізняється образно-стилістичною різноманітністю, проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижневій тенденції.

У так званий російський період (1908 — початок 20-х років) Стравинський виявляв особливу цікавість до давньоруського і сучасного йому українського фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагану, лубка. До цей період припадають балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923). В музеї Ігоря Стравинського в Устилузі є світлина, подарована фондом Пауля Захера з Базеля (Швейцарія), на якій Стравинський записує українського лірника на порозі свого будинку в Устилузі в період роботи над «Весною священною». У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравинського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток тощо.

Наступний, так званий неокласичний період, розпочинається у 1920-х роках, коли Стравінський висуває гасло «Назад, до Баха», смисл якого полягав у поєднанні бахівської логіки, принципів розвитку та конструювання музичної форми з новітніми засобами музичної мови. Стравинський звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едіп», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та інші^{[джерело?]}. Названі твори, а також балет зі співом «Пульчінелла» (на теми Дж. Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Кар'єра марнотрата» (1951) — не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні за звучанням твори)^{[джерело?]}.

Пізній період(з 1950-х) композитор звертається до серійної техніки. Перші серійні композиції — «Кантата», «Септет» і «Три пісні з Вільяма Шекспіра». В «Canticum sacrum» (1955), одна з п'яти частин (Surge Aquilo) повінстю додекафонна. Згодом композитор використав серійну техніку в своїх творах «Агон» (1957), «Плач пророка Єремії» (1958), «Проповідь, притча и молитва» (1961, два останніх засновані на біблійних текстах и мотивах), а також у містерії «Потоп» (1962), що поєднує фрагменти з Книги Буття із середньовічними англійськими містеріями; в «Потопі» також використовується текст католицького гімна Te Deum.

Стравинський і Україна

Поштова марка України із зображенням І. Ф. Стравинського

Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв'язків Ігоря Стравинського з українською культурою. Значну частину своїх творів Стравинський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі.^{[джерело?][прояснити]} Райським куточком для своєї творчості Ігор Стравинський називав містечко Устилуг поблизу Володимира. Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою поєднав долю, — киянку Катерину Носенко. Дочка лікаря і землевласника Гавриїла Носенка і Катерини Холодовської, двоюрідна сестра І. Ф. Стравинського (їхні матері були сестрами), була першою дружиною (з 1906) і стала матір'ю чотирьох дітей композитора, зокрема художника Федора Стравинського (1907—1989), композитора і піаніста Святослава Сулима-Стравинського (1910—1994).

Після одруження 1906 року Ігор Стравинський розробив проєкт, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім на зразок швейцарського шале. Разом з братом Гурієм він посадив липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.

Щоліта з 1907 року до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. Тут він написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк», над яким напружено працював півтора місяця. Загалом же в Устилузі композитор працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна».

5 Міжнародний фестиваль «Стравинський та Україна», Устилуг, 17 червня 2008 р.

У 1994 році у Луцьку вперше проведено міжнародний фестиваль «Стравинський та Україна», у програмі якого були концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравинського з українською культурою. У 2005 році було проведено другий, надалі фестиваль проводиться щорічно.

У 1990 році в місті Устилуг Волинської області відкрито перший у світі музей видатного композитора. Базою музею став дім Стравинського, побудований за його власним проєктом. Хоча формування фондів майбутнього музею розпочалося ще 1979 році, коли в приміщенні діяла музична школа.

Список творів

Балети

Жар-птиця	для симфонічного оркестру	1910
Петрушка	для симфонічного оркестру	1911
Весна священна	для симфонічного оркестру	1913
Соловей	для голосу-соло, хору та оркестру	1914
Байка про Півня, Лисицю, Кота і Барана	для 4 солістів та камерного оркестру	1916
Історія солдата	для камерного оркестру та трьох оповідачів	1918
Пульчінелла	для камерного оркестру та солістів	1920
Весіллячко	для 4 фортепіано, ударних, хору і солістів	1923
Аполон Мусагет	для струнного оркестру	1928
Поцілунок феї	для симфонічного оркестру	1928
Персефона	для симфонічного оркестру	1933
Гра в карти	для симфонічного оркестру	1936
Балетні сцени	для симфонічного оркестру	1944
Орфей	для камерного оркестру	1947
Агон	для камерного оркестру	1957

Опери

Соловей (див. Балети)	1914
Байка (див. Балети)	1916
Мавра	1922
Едіп-цар	1927
Персефона для читця, солістів, камерного оркестру	1933
Бабель	1944
Кар'єра марнотрата (англ. Rake's Progress, рос. Похождения повесы)	1951
Потоп	1962

Оркестрові твори

Симфонія мі-бемоль мажор	для симфонічного оркестру	1907
Фантастичне скерцо	для симфонічного оркестру	1908
Феєрверк	для симфонічного оркестру	1908
Пісня солов'я	для симфонічного оркестру	1917
4 етюди	для симфонічного оркестру	1918
Симфонія для духових		1920
Сюїта з балету «Пульчинелла»	для симфонічного оркестру	1920
Сюїта № 1	для камерного оркестру	1921
Сюїта № 2	для камерного оркестру	1925
Концерт для фортепіано та духових		1923-24/1950
Капричіо для фортепіано з оркестром		1929/1949
Концерт для скрипки з оркестром in D		1931
Сюїта з балету «Поцілунок Феї»,	для симфонічного оркестру	1934
Прелюдія для джаз-бенду		1937
Концерт in Es «Dumbarton Oaks»	для камерного оркестру	1938
Симфонія in C	для симфонічного оркестру	1940
Полька для циркового слона	для симфонічного оркестру	1942
Концертні танці	для камерного оркестру	1942
4 норвезьких враження	для симфонічного оркестру	1942
Ода	для симфонічного оркестру	1943
Scherzo à la Russe	для оркестру (версія для Paul Whiteman's band)	1944,
Симфонія в трьох частинах	для симфонічного оркестру	1945
«Ебеновий концерт»	для кларнета і джаз-бенду	1945
Концерт in D	для струнного оркестру	1946
Танго	для камерного оркестру	1940/1953
Привітальна прелюдія	для симфонічного оркестру	1955
«Рухи»	для фортепіано з оркестром	1958/1959
8 інструментальних мініатюр	для 15 виконавців (оркестровка Les Cinq Doigts)	1963
Варіації пам'яті Олдоса Хакслі	•| 1963/1964

Фортепіанні твори

Тарантела	1898
Скерцо	1902
Соната фа-дієз мінор	1903-4
4 етюди Op.7	1908
Весна священна, перекладення для двох фортепіано	1913
Вальс квітів, для двох фортепіано	1914
Trois pièces faciles для двох фортепіано	1915
Souvenir d'une Marche Boche for piano	1915
Cinq pièces faciles для двох фортепіано	1917
Вальс для дітей	1917
Piano-Rag-Music (Регтайм)	1919
Хорал	1920
Les Cinq Doigts	1921
Соната	1924
Серенада	1925
Концерт для двох фортепіано	1935
Танго	1940
Соната для двох фортепіано	1943
2 ескізи для сонати	1967

Камерні твори

Три п'єси	для струнного квартету	1914
Pour Pablo Picasso,	для кларнета	1917
Канон	для двох валторн	1917
Дует	для двох фаготів	1918
Сюїта з Історії солдата	для скрипки, кларнета і фортепіано	1919
Три п'єси	для кларнета	1919
Концертино	для струнного квартету	1920
Октет	для духових	1923
Концертний дует	для скрипки і фортепіано	1932
Пастораль	для скрипки і фортепіано	1933
Італійська сюїта (із Пульчинели)	для скрипки, віолончелі і фортепіано	1933/1934
Елегія	для альта соло	1944
Септет		1953
Епітафія	для флейти, кларнета і арфи	1959
Подвійний канон	для струнного квартету пам'яті Raoul Dufy	1959
Monumentum Pro Gesualdo Di Venosa (arrangement)	для камерного ансамблю	1960
Фанфара для Нового Театру	для двох труб	1964

Хорові твори

Зореликий	для чоловічого хору й оркестру	1912
Pater Noster		1926
Симфонія псалмів	для хору і оркестру	1930
Меса		1948
Кантата	для сопрано, тенора, жіночого хору, 2 флейт, гобою, англійського ріжка, віолончелі	1953-1954
Canticum Sacrum		1955
Threni		1958
A Sermon, a Narrative and a Prayer		1961
Anthem (The dove descending breaks the air)	для хору a capella	1962
Авраам і Ісаак		1963
Introitus		1965
Requiem Canticles		1966

Вокальні твори

• Фавн і пастушка для мецо-сопрано та оркестру Op. 2 (1907)
• Пастораль сопрано без слів та фортепіано (1907)
• Дві мелодії для мецо-сопрано та фортепіано Романс «Маргаритки» Op.6 (1908)
• Дві поеми Поля Верлена для баритона та фортепіано або оркестру Op.9 (1910/1951)
• Дві поеми К. Бальмонта для голосу і фортепіано або маленького оркестру (1911/1954)
• Три поезії з японської лірики для голосу, фортепіано і камерного оркестру (1913)
• Три маленьких пісні для голосу і фортепіано (або маленького оркестру) (1913/1930)
• Небилиці для голосу, флейти, гобоя, кларнета, фагота, скрипки, альта, віолончелі і контрабаса (1914)
• Berceuses du Chat для контральто і трьох кларнетів (1916)
• Три казки для дітей для голосу і фортепіано (1917)
• Чотири російські селянські пісні для жіночого голосу без акомпанементу (1917)
• Berceuse для голосу і фортепіано (1918)
• Чотири російські пісні для голосу і фортепіано (1918/1919)
• Petit ramusianum harmonique single voice or voices (1938)
• Три пісні з Вільяма Шекспіра для мецо-сопрано, флейти, кларнета і альта (1953)
• Чотири російські пісні для мецо-сопрано, флейти, арфи і гітари (1954, версія Quatre chants russes та Три казки для дітей)
• In Memoriam Dylan Thomas (Dirge Canons and Song) (1954)
• Elegy for J.F.K. для баритона і трьох кларнетів (1964)
• Сова і кіт для сопрано і фортепіано (1966)

Вшанування пам'яті

31 січня 2024 року у місті Луцьк вулицю Скрябіна перейменували на вулицю Ігоря Стравинського.

Див. також

• 4382 Стравинський — астероїд, який названо на честь композитора.

Джерела

• Герасимова Г. П. Стравинський Ігор Федорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 864. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Стравінський, ще раз Стравінський!
• VIP-Стравінський
• Стравінський Ігор // Біографія на сайті UaModna, 17 червня 2015
• У Луцьку відкрився ІІ музичний фестиваль «Стравінський та Україна»
• Музичний фестиваль «Стравінський і Україна» відбудеться вже втретє
• стаття в енциклопедії «Кругосвет»
• інформація на сайті chubrik.ru, також аудіо.
• Семейный круг Стравинских (рос.)
• Меморіальна дошка Ігорю Стравінському в Києві

Література

• Стравинский И. Ф. Хроника моей жизни / И. Ф. Стравинский; предисл., коммент., послесл. И. Я. Вершинина ; пер. Л. В. Яковлева-Шапорина. — М. : Композитор, 2005. — 464 с. — ISBN 5-85285-724-6.
• Стравинский И. Ф. Диалоги. Воспоминания. Размышления. Комментарии / И. Ф. Стравинский; Пер. с английскоrо В. А. Линник, послесловие и общ. ред. М. С. Друскина. — Л. : Музыка, 1971. — 414 с.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.1: 1882–1912 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 1998. — 414 с. — ISBN 5-85285-485-9.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.2: 1913–1922 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 2000. — 799 с. — ISBN 5-85285-220-1.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.3: 1923–1939 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 2003. — 943 с. — ISBN 5-85285-611-8.
• Денисенко Л. Про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с. — (Життя видатних дітей) — ISBN 978-966-2923-77-3.
• Балабко О. В. "Київ, Іринінська, Лифарям..." : Повість за листами митця. — Чернівці : Букрек, 2011. — 236 с. — ISBN 978-966-356-0.
• Ярустовский Б. Игорь Стравинский. — Л. : Музыка, 1982. — 264 с.
• Савенко С. И. Мир Стравинского. — М. : Издательский дом «Композитор», 2001. — 355 с. — ISBN 5-85285-492-1.

Жулковський Б. Ігор Стравінський і Православна Церква / Б. Жулковський // Нова педагогічна думка. - 2018. - № 1. - С. 147-150. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npd_2018_1_37.

Посилання

• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 73. Ігор Стравінський і Віктор Косенко