Географія Оману
Географія Оману  | |
|---|---|
 Географічне положення Оману | |
| Географічне положення | |
| Континент | Азія |
| Регіон | Західна Азія |
| Координати | 21°00′ пн. ш. 57°00′ сх. д. / 21.000° пн. ш. 57.000° сх. д. |
| Територія | |
| Площа | 309500 км² (71-ше) |
| • суходіл | 100 % |
| • води | 0 % |
| Морське узбережжя | 2092 км |
| Державний кордон | 1561 км |
| Рельєф | |
| Тип | рівнинний, гористий на півночі й півдні |
| Найвища точка | гора Еш-Шамс (2980 м) |
| Найнижча точка | Аравійське море (0 м) |
| Клімат | |
| Тип | тропічний |
| Внутрішні води | |
| Найдовша річка | Вади Саура (300 км² км) |
| Найбільше озеро | озеро Хасват (120 км² км²) |
| Інше | |
| Природні ресурси | вуглеводні, руди кольорових металів, будівельні матеріали, руди кольорових металів, вуглеводні |
| Стихійні лиха | пилові і піщані бурі, посухи |
| Екологічні проблеми | засолення ґрунтів, забруднення пляжів, дефіцит прісної води |
Оман — західноазійська країна, що знаходиться на південно-східному краї Аравійського півострова 
. Загальна площа країни 309 500 км² (71-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 309 500 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км²[1]. Площа країни вдвічі менша за площу України.
Офіційна назва — Султанат Оман, Оман (араб. عُمان , سلطنة عُمان)[2]. Назва країни має неясне походження і використовувалась вже в античні часи. Так у Плінія Старшого (I століття) зустрічається топонім Омана (лат. Omana), а у Птолемея (II століття) Оманум емпоріум (лат. Omanum emporium) — торгове місто Оман (сучасний Маскат)[3]. Декотрі дослідники виводять топонім від прикметника «аамен» або «амоун», що означає осіла людина (на відміну від бедуїнів). Інші вчені вважають, що країна була названа на честь якого-небудь історичного, легендарного або біблійного героя: Омана бен-Ібрахіма аль-Халіла, Омана бен-Сіба бен-Йатгана бен-Ібрагіма, Омана бен-Катана або Омана бен-Лута (сина біблійного Лота)[3]. Треті пропонують виводити назву країни від долини в Ємені, з якої прийшли засновники Маската. Колишня назва — Султанат Маскату і Оману, де Маскат — це прибережна частина, а Оман — континентальна, розділені плато Зеленої гори (араб. الجبل الأخضر — Ель-Джебель ель-Ахдар).
Оман — західноазійська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — з ОАЕ (спільний кордон — 609 км), на сході — з Саудівською Аравією (658 км), на південному сході — з Єменом (294 км). Загальна довжина державного кордону — 1561 км[1]. Протяжність Оману з північного сходу на південний захід близько 1000 км, із заходу на схід від 130 до 320 км. Оман на півдні й сході омивається водами Аравійського моря, на північному заході (ексклав на півострові Мусандам) — водами Перської затоки, а на північному сході — Оманської затоки Індійського океану[4]. На півночі водами Ормузької протоки відділений від території Ірану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 2092 км[1].
-
Карта Оману від ООН (англ.) -
Порівняння розмірів території Оману та США -
Карта Ормузької протоки
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[1][6].
Час у Омані: UTC+4 (+2 години різниці часу з Києвом)[7].
Надра Оману багаті на ряд корисних копалин: нафту, мідь, азбест, мармур, вапняк, хром, гіпс, природний газ[8].
Середні висоти — 310 м; найнижча точка — рівень вод Аравійського моря (0 м); найвища точка — гора Еш-Шамс (2980 м). Більша частина поверхні Оману гориста; висоти до 3353 м (г. Шам в масиві Ель-Ахдар). Між горами і Оманською затокою протягається вузькою смугою приморська рівнина Ель-Батіна, найбільш освоєна і заселена частина країни.
На крайній півночі країни на узбережжі Оманської затоки виражена вузька приморська рівнина Ель-Батіна. На південь від неї розташована серія невисоких субпаралельних хребтів гір Ахдар, що підвищуються в південно-західному напрямі, з самою високою точкою країни — горою Шам (3035 м). З півдня до цих гір примикає плато Оман середньою висотою бл. 500 м, значною мірою розчленоване руслами тимчасових водостоків — ваді. Ці водостоки беруть початок в горах і втрачаються в пісках пустелі Руб-Ель-Халі.
-
Рельєф Оману -
Рельєф Оману -
Рельєф Оману -
Супутниковий знімок поверхні країни -
Карта країни (англ.)
На півдні знаходиться пустеля Піски Вахіба.
На крайньому півдні країни розташоване плато Дофар, південний край якого утворюють гори Кара з вершинами, що досягають 1678 м. Гори круто обриваються у бік Аравійського моря і мають більш пологі північні схили.
-
Гора Еш-Шамс -
Гірська ущелина поблизу Еш-Шамсу -
Передгір'я Хаджару
.jpg)
Територія Оману лежить у тропічному кліматичному поясі[9]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси[10]. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури[10]. Переважають східні пасатні вітри. У теплий сезон з морів та океанів можуть надходити шторми[10].
-
Сонячна радіація (англ.) -
Кліматична карта Оману (за Кеппеном)
Оман є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 1,4 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 590 км² зрошуваних земель[1].
-
Гідрографічна мережа Оману
-
Ваді
Постійні водотоки відсутні, лише тимчасові — ваді. Належать басейну Індійського океану. У сухий сезон великі ділянки ваді залишаються оазами з пишною рослинністю. Найбільші ваді: Бені-Авф, Шаб, Тіві.
Пустельна рослинність, у горах ділянки саван і вологих тропічних лісів.
Земельні ресурси Оману (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 4,7 %,
- орні землі — 0,1 %,
- багаторічні насадження — 0,1 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 4,5 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 0 %;
- інше — 95,3 %[1].
Зоогеографічно територія країни належить до Сахаро-Аравійської провінції Середземноморської підобласті Голарктичної області, лише крайній південь аравійського узбережжя до Східноафриканської підобласті Ефіопської області[10].
Оман є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу[1].
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: літні вітри часто спричинюють пилові і піщані бурі; періодичні посухи[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- зростаюче засолення ґрунтів;
- забруднення пляжів нафтовими продуктами;
- обмежені ресурси природних джерел питної води.
У фізико-географічному відношенні територію Оману можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
- ↑ а б в г д е ж и к л Oman, Geography. Factbook.
- ↑ Котляков В. М., 2006.
- ↑ а б Поспелов Е. М., 2005.
- ↑ а б Атлас світу, 2005.
- ↑ а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 24 December. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- ↑ Оман // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в г ФГАМ, 1964.
- ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Оман // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Оман // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
- (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
Вікісховище : Атлас Оману.- Карти Оману : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Oman : [англ.] : [арх. 30 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 24 December. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Оман : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Оману.
