Ладини
| Ладини | |
|---|---|
 Розселення ладинів у Південному Тиролі | |
| Самоназва | Ladins |
| Кількість | від 30 до 50 тис. осіб |
| Ареал | Італія (провінції Больцано, Тренто та Беллуно) Швейцарія (кантон Ґраубюнден) |
| Раса | європеоїди |
| Близькі до | романші фріули |
| Входить до | Ретороманці |
| Мова | Ладинська |
Ладини, Ладіни[1] (ладин. Ladins, нім. Ladiner, італ. Ladini) — етнічна спільнота[2][3], що входить до ретороманської групи[4].
Ладинці переважно мешкають на півночі Італії, у провінціях Больцано, Тренто та Беллуно, в п'яти долинах: Ґардені, Бадії, Фасса, д'Ампеццо та Лівіналлонґо[5].
Також ладини мешкають у східній частині Швейцарії, кантон Ґраубюнден долина Енґадін[6]. У Південному Тиролі ладини складають 4,53 % населення.
Віруючі — кальвіністи у Швейцарії та католики в Італії. За походженням ладини — нащадки ретів, романізованих в перших століттях н. е.
Неофіційною столицею ладин є містечко Корвара-ін-Бадія.
Термін «ладини» виник в середині XIX століття завдяки працям італійського лінгвіста Ґраціадіо Ісайя Асколі, який у своїй праці «Saggi ladini» (1873) вперше написав про єдиність ладинської мовної групи Ґраубюндена (Швейцарія), Фріулі (Італія) та Південного Тіролю (Австрія; нині - Італія).
У 1870 році було утворена організація «Ладинська нація» (ладин. «Nazium Ladina»), а в 1905 році «Ладинська Спілка» (ладин. «Union Ladina»), які об'єднували ладин у боротьбі за їхні культурні та мовні права. Нині найвпливовішою серед ладин є громадська організація «Загальна спілка ладин Доломітових Альп» ладин. «Union Generela di Ladins dla Dolomites»).
Розмовляють Ладинською мовою, яка входить у ретороманські мови, в Швейцарії користуються також німецькою мовою, в Італії — італійською та німецькою.
Перший текст ладинською мовою, бадіотським діалектом, датується 1631 року. У 1833 році Мікура де Рю склав першу ладинську граматику «Versuch einer deutsch ladinischen Sprachlehre». У 1879-1895 роках Йоганн Баптист Альтон (1845-1900) опублікував збірку ладинських історій та легенд, що складалася з семи книг.
У 1905 році Вільгельм Мородер випускав в Ґардені ладинською мовою часопис «L'amik di Ladins». 1815 та 1865 роках в Південному Тіролі ладинською мовою було надруковано молитовник, а в 1879 році Маттеусом Декларом було видано життєпис Святого Женовева.
У другій половині XIX століття австрійське шкільне відомство дозволило вивчати ладинською мовою Біблію у школах долини Ґардена.
З приходом до влади Беніто Муссоліні була запроваджена політика італьянізації, яка значно погіршила становище ладинської мови — її усунули зі сфер культури, освіти, судочинства, послуг, засобів масової інформації та замінили італійською.
У 1948 році був ухвалений автономний статут регіону Трентіно-Альто-Адідже, який передбачав об'єднання провінції Больцано з італомовною провінцією Тренто. Відповідно до статуту, більшість автономних повноважень делегувались регіону, в якому більшість населення становили італійці. Таким чином ладинці виключалися з процесу прийняття рішень. У 1972 році був прийнятий новий статут автономного регіону, який передбачав надання політичних та культурних прав ладинам з одночасним розширенням автономії провінції Больцано шляхом делегування органам провінції повноважень держави та регіону[7]. У лютому 2001 року була ухвалена нова редакція статуту, яка спрямована на подальше розширення автономії Південного Тіролю та Тренто, повноваження яких на цей момент значно ширші за повноваження автономного регіону.
У 1949 році почала виходити щомісячна газета ладинською мовою «Ми ладини» (ладин. «Nos Ladims»), 1972 році газета перейменована на «Голос Ладин» (ладин. «La Usc Ladins»). З 1990 року газета стала щотижневиком.
Для збереження, підтримання та поширення ладинської мови, у 1975-1976 роках, створено три інститути ладинської культури: «Інститут ладинської культури Majon de Fascegn»[8] для долин Валь і Фасса у містечку Віґо-ді-Фасса, «Інститут ладинської культури Мікура де Рю[en]» для долин Ґардена і Бадіа, знаходиться у містечку Сан-Мартіно-ін-Бадія та Інститут ладинської культури «Cesa de Jan» для муніципалітетів Колле-Санта-Лучія, д'Ампеццо та Лівіналлонґо (долин Аґордо, Кадоре, Комеліко та Цольдо) у провінції Беллуно.
Ладинска визнана міноритарною мовою у 54 комунах провінцій Трентіно-Альто-Адідже та Фріулі-Венеція-Джулія. З 1989 року в адміністрації провінції Больцано ладинська мова є обов'язковою. У 1993 році ладинська є обов'язковою у долині Фасса[de]. У провінції Тренто з 1993 року ладинська використовується у дитсадках, та є обов'язковою для вивчення у школах. Радіо міста Больцано щодня робить дві передачі по 20-25 хвилин уранці й увечері ладинською мовою.
Назва(укр.) Назва(ладин.) Назва(італ.) Назва(нім.) Провінція Площа
(км²)Чисельність Кортіна-д'Ампеццо Anpezo Cortina d’Ampezzo Hayden Беллуно 255 6,150 (15,6%) Ортізеї Urtijëi Ortisei St. Ulrich in Gröden Больцано 24 4,569 (84,19%) Бадія Badia Badia Abtei Больцано 82 3,237 (94,07%) Мареббе Mareo Marebbe Enneberg Больцано 161 2,684 (92,09%) Моена Moéna Moena Moena Тренто 82 2,628 (78,8%) Сельва-ді-Валь-Ґардена Sëlva Selva di Val Gardena Wolkenstein in Gröden Больцано 53 2,589 (89,74%) Поцца-ді-Фасса Poza Pozza di Fassa Potzach im Fassatal Тренто 73 1,983 (82,6%) Канацеї Cianacei Canazei Kanzenei Тренто 67 1,844 (79,7%) Санта-Кристіна-Вальґардена Santa Cristina Gherdëina Santa Cristina Valgardena St. Christina in Gröden Больцано 31 1,840 (91,40%) Сан-Мартіно-ін-Бадія San Martin de Tor San Martino in Badia St. Martin in Thurn Больцано 76 1,727 (96,71%) Лівіналлонґо-дель-Коль-ді-Лана Fodom Livinallongo del Col di Lana Buchenstein Беллуно 99 1,436 (54,3%) Корвара-ін-Бадія Corvara in Badia Corvara Kurfar Больцано 42 1,266 (89,70%) Ла-Валле La Val La Valle Wengen Больцано 39 1,251 (97,66%) Віґо-ді-Фасса Vich Vigo di Fassa Vig im Fassatal Тренто 26 1,142 (87,7%) Кампітелло-ді-Фасса Ciampedèl Campitello di Fassa Kampidel im Fassatal Тренто 25 732 (82,2%) Сораґа Sorèga Soraga Überwasser Тренто 19 677 (85,5%) Маццин Mazin Mazzin Mazzin Тренто 23 440 (77,3%) Колле-Санта-Лучія Col Colle Santa Lucia Verseil Беллуно 15 418 (50,6%)
Від «ладини» походить назва у геології Ладинський ярус.
- Тоні Валеруз[de] — італійський альпініст та екстремальний лижник.
- Ґілберт та Джордж[de] — британські художники-авангардисти.
- Крістіан Ґедіна[en] — італійський автогонщик та колишній гірськолижник.
- Марко Інсам[en] — італійський хокеїст.
- Деніз Карбон[en] — італійська гірськолижниця.
- Кароліна Костнер — італійська фігуристка.
- Джорджо Мородер — італійський композитор, продюсер та виконавець.
- Отто Мородер[de] — австрійський скульптор.
- Етторе Соттсасс[en] — італійський архітектор та дизайнер.
- Сьюзі Роттонара[de] — ладинська співачка.
- Алексія Рунґґальдір — ладинська біатлоністка.
- Луїс Тренкер[de] — німецький кінорежисер та фотограф.
- Йосип Фрайнадемец[de]— католицький святий.
- ↑ Система державного управління Швейцарської Конфедерації: досвід для України / уклад. Л. В. Примаченко; за заг ред.Ю. В. Ковбасюка, С. В. Загороднюка. – К. : НАДУ 2011. – 56 с (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Jan Markusse: The South Tyrolese Inter-Ethnic Package Deal. An Example for Other Multi-Ethnic Regions?, in: Yearbook of European Studies 6. Borders and Territories. Rodopi, Amsterdam/Atlanta 1993, ISBN 90-5183-506-X, p. 193-220. E. g. For the small ethnic group of Ladins the package offers advantages and disadvantages.
- ↑ Christoph Perathoner: Die Dolomitenladiner 1848-1918: ethnisches Bewusstsein und politische Partizipation. Folio, Bozen/Wien 1998, ISBN 978-3852560809
- ↑ Ретороманці. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Інститут ладинської культури «Cesa de Jan». Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Народи Швейцарії: короткий історичний нарис [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.] «Етнографія та побут народів світу»
- ↑ В.Пономаренко. Загальна декларація мовних прав та прав прав мовних меншин (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2021. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Istitut Cultural Ladin Majon di Fascegn. Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Survey Ladins. Usi linguistici nelle valli ladine. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 9 квітня 2019.
- Інститут ладинської культури імені Мікура де Рю [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |