Меланізм
Меланізм (від грец. μέλας — «чорний») — збільшення вмісту темного пігменту меланіну вище норми для даного виду тварин[1][2]. У тварин меланін зустрічається в шкірі, шерсті, волоссі, пір'ї, сітківці ока, а також у деяких внутрішніх органах. Науково точнішим визначенням меланізму буде «фенотип, в якому можлива меланінова пігментація організму є повністю, або майже повністю, вираженою». Синонімом для цього статусу, що використовується у лікарській практиці щодо людини, є меланоз.
Близьким до меланізму поняттям є «абундизм» — стан, при якому посилена пігментація шкіри або інших покривів проходить не рівномірно, а окремими ділянками. При абундизмі, наприклад, плями або смуги у плямистих та смугастих тварин можуть розширюватись аж до злиття, що призводить до так званого псевдомеланізму. Меланізм та абундизм найчастіше є результатом мутацій, але можуть виникати й внаслідок інших факторів, таких як вплив незвичайних температур під час вагітності, що може порушувати транскрипцію та трансляцію генів.
Меланізм (або абундизм) тварин, що виникає внаслідок антропогенного впливу на їхнє життєве середовище, називається «індустріальним меланізмом». Класичним прикладом індустріального меланізму як пристосування до антропогенних змін навколишнього середовища є розповсюдження цього феномену в популяції метелика П'ядун березовий (Biston betularia) на території Великої Британії.
Явище меланізму спостерігається за нормальних умов у багатьох видів тварин: ссавців (вивірка, лисиця, майже всі види родини котових), плазунів (ящірка живородна, гадюка звичайна, коралова змія тощо)[3], комах (п'ядуни), риб.
Серед ссавців класичним прикладом меланізму є його прояви у кішок. Леопард, пума та ягуар, у яких виявляється меланізм, звичайно називаються «пантерами» або «чорними пантерами». Прикладом сильного поширення мутації, що призводить до меланізму, в популяції котячих, є популяція леопарда на території Малайзії, де близько 50 % тварин є меланістами (тобто мають чорне забарвлення). Взагалі серед великих кішок меланізм звичайно є поширенішим у тих популяціях, що мешкають в щільних лісах — за умови браку освітлення темні тварини тут є менш помітними, ніж на відкритій місцевості, що полегшує їм виживання при дії природного добору.
У свійської кішки також часто зустрічаються чорні меланістичні форми. При цьому в популяціях здичавілих кішок у великих містах природний добір призводить до збільшення відносної кількості чорних особин: показано, що чорні кішки мають збалансованішу нервову систему та швидшу реакцію, аніж кішки інших забарвлень, що полегшує першим виживання в міському середовищі.
- ↑ Біологічний словник / За ред. І. Г. Підоплічка, К. М. Ситника, Р. В. Чаговця. — К. : Гол. ред. УРЕ, 1974. — 552 с. (с. 290—291)
- ↑ Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М. : Сов. энцикл., 1986. — 832 с. (с. 350)
- ↑ Куриленко В. Е., Вервес Ю. Г. Земноводные и пресмыкающиеся фауны Украины. Справочник-определитель. — К. : Генеза, 1998. — 208 с. (с. 145, 191)
 |