Мирослав Блажевич

Мирослав Блажевич
Мирослав Блажевич
Особисті дані
Народження	10 лютого 1935(1935-02-10)
	Травник, Королівство Югославія
Смерть	8 лютого 2023(2023-02-08) (87 років)
	Загреб, Хорватія
Поховання	Мирогойське кладовище
Прізвисько	Чіро (Ćiro)
Громадянство	Хорватія Швейцарія
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
?–1954	«Травник»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1954–1955 «Динамо» (Загреб) 0 (0) 1955–1957 «Локомотива» (Загреб) 4 (0) 1958–1959 «Сараєво» 14 (0) 1959–1964 «Рієка» 48 (4) 1965–1966 «Мутьє» ? (?) 1966–1968 «Сьйон» ? (?)
Тренерська діяльність**
1968—1971 «Веве» 1971—1976 «Сьйон» 1976—1979 «Лозанна» 1975—1976  Швейцарія 1979—1980 «Рієка» 1980—1983 «Динамо» (Загреб) 1983—1984 «Грассгоппер» 1985 ПАОК 1986 «Приштина» 1986—1988 «Динамо» (Загреб) 1988—1990 «Нант» 1990—1994 «Кроація» (Загреб) 1994—2000  Хорватія 2001—2002  Іран 2002 «Осієк» 2002—2003 «Динамо» (Загреб) 2003 «Мура» 2004—2005 «Вартекс» 2005 «Хайдук» (Спліт) 2005—2006 «Ксамакс» 2006—2008 «Загреб» 2008—2009  Боснія і Герцеговина 2009—2010 «Шанхай Шеньхуа» 2010—2011 Китай (ол.) 2011—2012 «Мес» 2012—2013 «Загреб» 2014 «Слобода» 2014—2015 «Задар»
Звання, нагороди
Нагороди	Державна спортивна премія імені Франьо Бучараd (2007) star on Croatian Walk of Famed (2008)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Мирослав «Чіро» Блажевич (хорв. Miroslav "Ćiro" Blažević; 10 лютого 1935, Травник, Королівство Югославія — 8 лютого 2023) — югославський футболіст, нападник, хорватський та швейцарський футбольний тренер. Найбільшого успіху у тренерській кар'єрі досяг зі збірною Хорватії, яка зуміла посісти третє місце на чемпіонаті світу 1998 року. З 2008 року по 2010 рік був головним тренером збірної Боснії і Герцеговини.

Футбольна кар'єра

Кар'єра гравця

Мирослав Блажевич народився в сім'ї боснійських хорватів у Травнику, Югославія, на території нинішньої Боснії і Герцеговини. Починав грати в клубі «Сараєво», виступав у «Рієці» і загребському «Динамо», пізніше переїхав до Швейцарії, де виступав за місцеві клуби. Його кар'єра як футболіста, за власним визнанням, складалася досить посередньо, внаслідок чого він відносно рано став тренером.

Тренерська кар'єра

Початок кар'єри

Тренерську кар'єру розпочав у 1968 році в Швейцарії, де його першим клубом як тренера став скромний «Веве», потім Блажевич очолив свій колишній клуб «Сьйон», в якому працював до 1972 року. У 1973—1974 роках тренував «Лозанну», а в 1975—1976 працював з національною збірною Швейцарії.

Перші успіхи

У 1979 році Блажевич повернувся в Югославію і очолив «Рієку». Після того, як його клуб зміг зайняти в сильному югославському футбольному чемпіонаті 10-е місце, в 1980 році він пішов у загребське «Динамо», одну з чотирьох найсильніших команд країни (три інші — «Црвена Звезда», «Партизан» і «Хайдук»). Після посередньо проведеного першого сезону, коли «Динамо» фінішувало лише п'ятим, Мирослав Блажевич назавжди увійшов в історію клубу, привівши команду в 1982 році до перемоги в чемпіонаті Югославії — вперше за 24 роки.

У наступному році «Динамо» виграло Кубок Югославії і вело боротьбу за чемпіонство з «Хайдуком» і белградським «Партизаном», який і виграв титул. Блажевич вперше покинув «Динамо». Він заявляв, що він змушений був тікати з країни, так як йому загрожував арешт як одному з лідерів хорватських націоналістів; в той час він потрапив у немилість влади і багато хто побачив у цьому лише найчистішу саморекламу.

Тим не менш «Чіро» повернувся в Швейцарію і в 1984 році виграв швейцарський чемпіонат разом із «Грассгоппером». Після цього він у 1985 році деякий час тренував грецький клуб ПАОК із Салоніків. У 1986 році Блажевич повернувся в Югославію, де цього разу очолив клуб «Приштина», з автономного краю Косово. Під його керівництвом косовари вийшли у вищий югославський дивізіон, що знову зробило тренера народним героєм, цього разу — косовських албанців, що складали в цьому краї більшість.

У тому ж році Блажевич вдруге став тренером «Динамо» (Загреб). В цей період він не зміг досягти якого-небудь значного результату і внаслідок цього в 1988 році знову покинув клуб. Його наступною командою став французький «Нант», цю команду він тренував до 1990 року. Робота у «Нанті» супроводжувалася серією припущень про залучення клубу в скандал з договірними матчами, через що потрапили у в'язницю такі високі футбольні керівники як Бернар Тапі, власник марсельського «Олімпіка».

Робота зі збірною Хорватії

У 1990 році, з проголошенням незалежності Хорватії, «Чіро» всупив у Хорватську демократичну співдружність і став вірним соратником і другом президента Франьо Туджмана. Під час третього пришестя в «Динамо» (яка тепер носило назву «Кроація») Блажевич обіймав одночасно посади тренера і президента клубу. Під його керівництвом «Кроація» виграла чемпіонат (в 1993) і Кубок (у 1994), але потім він покинув свій клуб, щоб зосередитися на роботі в національній збірній Хорватії.

З 1994 року Блажевич тренував збірну за сумісництвом, у складі тренерського тандему з Томиславом Івичем, але вже через рік повністю переключився на керівництво збірної, якій належало брати участь у першому в історії відбірковому турнірі до чемпіонату Європи. Хорватія виграла перше місце в групі, сенсаційно перегравши в гостях збірну Італії, і безпосередньо вийшли на Євро-96 в Англії. Блажевич завдяки цьому успіху отримав деяку міжнародну популярність.

Хорватія пройшла групову стадію чемпіонату Європи, перемігши Туреччину і чинних чемпіонів континенту — збірну Данії, програвши в останньому матчі Португалії. У чвертьфіналі їм належало зустрітися із сильною збірною Німеччини, яка перемогла з рахунком 2:1 і надалі виграла турнір.

Проте головний успіх чекав збірну попереду. Хорватія у відбірковому турнірі чемпіонату світу 1998 року зайняла друге місце в групі позаду збірної Данії і в стикових матчах виявилася сильнішою збірної України, кваліфікуючись на фінальний турнір у Франції.

Хорватська збірна зразка 1998 року була сповнена відмінних гравців, що грали на той момент в кращих європейських клубах. Це передусім були такі футболісти як Звонимир Бобан, Давор Шукер і Славен Билич, які показували під керівництвом Блажевича відмінний футбол. У Франції ця команда створила одну з найголовніших сенсацій, зайнявши на турнірі третє місце, здобувши бронзові медалі турніру. У груповій стадії Хорватія перемогла збірні Японії та Ямайки, дозволивши собі в третьому матчі програти Аргентині в матчі за перше місце. В серії плей-офф команда пройшла Румунію, перемігши 1:0 завдяки голу, забитому з пенальті. У чвертьфіналі збірній знову протистояла команда Німеччини. Чіро і його футболісти помстилися за поразку дворічної давнини, розгромивши діючих чемпіонів Європи з рахунком 3:0. Збірну Хорватії змогли зупинити лише господарі турніру французи, здобувши у півфіналі досить незаслужену за змістом гри перемогу з рахунком 2:1. Слід зазначити, що Блажевич прийняв вельми спірне тренерське рішення в тому матчі, не випустивши на поле за рахунку 1:1 свого найталановитішого футболіста Роберта Просинечки. Замість цього він вирішив після перерви замінити травмованого Звонимира Бобана на Сильвіо Марича; у підсумку команда не змогла забити, але сама пропустила, зупинившись за крок від фіналу. У матчі за третє місце Просинечки грав у стартовому складі і відзначився забитим м'ячем і результативним пасом, що призвів до другого голу хорватів. «Клітчасті» перемогли збірну Нідерландів з рахунком 2:1 і завоювали бронзу. Як і в 1982 році, «Чіро» Блажевич знову став національним героєм Хорватії.

Подальша його робота в хорватській збірній не була такою успішною. Команда провалила відбірковий турнір європейського чемпіонату 2000 року, фінішувавши на невтішному третьому місці в групі, позаду збірних Югославії та Ірландії. Блажевич зберіг свою посаду і почав будувати нову команду, залучаючи до ігор молодих футболістів. Однак, відбірковий турнір до чемпіонату світу 2002 року збірна розпочала з двох нічиїх, після чого восени 2000 року тренер був змушений подати у відставку.

Пізніший етап кар'єри

Ставши добре відомим завдяки сенсаційному успіху 1998 року, Блажевич прийняв пропозицію очолити національну збірну Ірану. Він швидко завоював прихильників серед багатьох іранських вболівальників. Тренер дотримувався тактики 3-5-2, з якою Іран грав на попередніх Азійських Іграх 1996 року, на яких команда посіла третє місце. Він також залучив до ігор збірної нових гравців, таких як Рахман Резаї, Джавад Некунам і Мірзапур. Після того, як збірна Ірану поступилася у стиковий грі відбірного турніру чемпіонату світу 2002 року, програвши за сумою зустрічей збірній Ірландії 1:2, Блажевич повернувся в Хорватію.

Спочатку він врятував від вильоту в нижчу лігу «Осієк», а потім знову повернувся в «Динамо». У цей період керівництва загребським клубом Блажевич виграв чемпіонат Хорватії 2003 року, але в тому ж році знову покинув команду, після конфлікту з давнім другом, віце-президентом «Динамо» Здравко Мамичем. Кілька місяців Блажевич тренував словенський клуб «Мура», після чого прийшов у хорватський «Вартекс», де пропрацював до кінця сезону.

Перед сезоном 2005/06 було сенсаційно оголошено про те, що Блажевич очолить найпринциповішого суперника загребського «Динамо» — «Хайдук» зі Спліта. Багато вболівальників «Хайдука» скептично поставилися до такого призначенням, але знайшлися й такі, які бачили в тренері насамперед висококласного фахівця, здатного повернути команді її колишню славу. Ці очікування не виправдалися, «Хайдук» під керівництвом Блажевича відразу ж вилетів з розіграшу європейських турнірів, поступившись із загальним рахунком 0:8 угорському «Дебрецену», причому в матчі-відповіді команда зазнала принизливий розгром на своєму полі з рахунком 0:5. Стартові матчі також були вкрай невдалими, і в результаті вже 18 вересня 2005 року Чіро був змушений піти у відставку, поступившись посадою Ігору Штимацу, колишньому гравцеві «Хайдука» і одному з головних своїх прихильників у керівництві клубу.

З жовтня 2005 по червень 2006 року Блажевич працював у швейцарському «Ксамаксі» з Невшателя. З сезону 2006/07 він знову працював у Загребі, тренував місцевий ФК «Загреб», але влітку 2008 року покинув клуб і очолив національну збірну Боснії і Герцеговини.

Політична діяльність

Був прихильником ХДС у часи керівництва партією Франьо Туджманом, який проводив націоналістичну політику, Блажевич розійшовся в поглядах з новим лідером ХДС Іво Санадером, прихильником інтеграції до Євросоюзу. З цієї причини він вирішив брати участь у виборах Президента Хорватії в 2005 році як незалежний кандидат. Передвиборчі прогнози пророкували йому не менше 1-2 % голосів, проте, у підсумку за нього було подано 17847 голосів, що склало 0,80 % від загального числа виборців, внаслідок чого Блажевич вибув з президентської гонки вже в першому турі.

Досягнення

Як тренера клубів

• Володар Кубка Швейцарії: 1973/74 («Сьйон»)
• Чемпіон Югославії: 1981/82 («Динамо» Загреб)
• Володар Кубка Югославії: 1982/83 («Динамо» Загреб)
• Чемпіон Швейцарії: 1983/84 («Грассгоппер»)
• Чемпіон Хорватії (2): 1992/93, 2002/03 («Кроація», «Динамо» Загреб)
• Володар Кубка Хорватії: 1992/93 («Кроація»)
• Володар Суперкубка Хорватії: 2002 («Динамо» Загреб), 2005 («Хайдук»)
• Перша Ліга Боснії і Герцеговини з футболу: 2013/14 («Слобода Тузла»)

Як тренера збірної

• Бронзові медалі чемпіонату світу з футболу 1998 року (збірна Хорватії)

Посилання

• Мирослав Блажевич на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)