Перейти до вмісту

Пріап

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пріап
Покровитель родючості, худоби, фруктів і чоловічих статевих органів
МіфологіяДавньогрецька міфологія
БатькоДіоніс або Гермес
МатиАфродіта або Хіона
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Статуя з Пріапом, Музей сексуальних культур, Харків
Зображення Пріапа створене Олесем Барлігом для його магічних формул

Пріа́п (грец. Πρίαπος, Priapos) — античне божество, син Діоніса (варіанти: Зевса, Адоніса, Гермеса) й Афродіти (варіант: Хіони). Покровитель родючості, худоби, фруктів і чоловічих статевих органів. Традиційно зображався з величезним пенісом.

Переносно Пріап — любострастя, «пріапічний» — хтивий.

Міф та культ

[ред. | ред. код]

Афродіта, будучи дружиною Гефеста, зрадила йому з Аресом, за що Гера покарала її. Син Афродіти Пріап народився з величезним пенісом, який не можна було приховати. Це мало всім нагадувати про розпусту його матері[1]. За іншою версією, Афродіта, вагітна від Діоніса, зляглася з Адонісом, унаслідок чого Пріап народився з двома фалосами[2].

У міфах про Гестію згадується як Пріап намагався її зґвалтувати, але навіть віслюк (що був символом хтивості) не дозволив образити богиню, закричавши і скликавши всіх богів на допомогу[3].

Спочатку був місцевим малоазійським божеством, оскільки за переказом, народився у Лампсаку на Геллеспонті. У післягомерівську добу культ Пріапа поширився по всій Елладі й Італії. Орфіки пов'язували його з містичним Діонісом, Гермесом, Сонцем тощо.

Зображували Пріапа бородатим чоловіком з великим фалосом (як уособлення плодючості), часто у вигляді старого з фалоподібною головою, з овочами на одязі та з кошиком у руках.

Вплив образу

[ред. | ред. код]

Ім'я цього бога дало назву медичному стану — пріапізму. Він полягає в тривалій та болючій ерекції статевого члена, що не супроводжується статевим збудженням та статевим потягом. Також на його честь отримала свою назву група морських безхребетних тварин пріапуліди — за схожість їхнього тіла з ерегованим статевим членом.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Павсаній IX. 31. 2; Схолії до Аполлонія Родоського I. 932.
  2. Схолії до Теокрита. 1.21
  3. Овідій. Фасти VI. 319 і далі

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]