Перейти до вмісту

Симі

Координати: 36°35′56″ пн. ш. 27°50′03″ сх. д. / 36.598888888889° пн. ш. 27.834166666667° сх. д. / 36.598888888889; 27.834166666667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Симі
Географія
36°35′56″ пн. ш. 27°50′03″ сх. д. / 36.598888888889° пн. ш. 27.834166666667° сх. д. / 36.598888888889; 27.834166666667
МісцерозташуванняЕгейське море
АкваторіяЕгейське море
Площа57,865 км²
Берегова лінія85 км
Країна
 Греція
РайонРодос (периферійна одиниця)
Населення2590 осіб (2011)
Вебсайтsymi.gr
Симі. Карта розташування: Греція
Симі
Симі
Симі (Греція)
Мапа

CMNS: Симі у Вікісховищі

Симі (грец. Σύμη) — острів в Егейському морі, входить у групу островів Додеканес.

Належить Греції. Разом з кількома безлюдними сусідніми островами утворює громаду (дим) Симі, що входить до периферійної одиниці Родос[1] периферії Південні Егейські острови. Площа острова — 58,1 км², разом з сусідніми острівцями — 65,754 км². Населення громади становить 2590 осіб станом на 2011 рік[2]. Щільність населення — 39,4 осіб/км². Влітку кількість населення зростає.

На острові діє Симська митрополія в юрисдикції Константинопольського патріархату.

Географія

[ред. | ред. код]
Острів Симі на карті Егейського моря
Острів Симі з сусідніми островами
Острів Симі, монастир Панормітіс, висвячений на честь св. Архангела Михаїла
Панорама міста

Острів знаходиться в південно-східній частині Егейського моря, на відстані 9 км від берегів Малої Азії (Туреччина), за 23 км на північ від острова Родос і приблизно за 400 км на південний схід від Афін. Береги Симі сильно порізані, в довжину він досягає 11,5 км, в ширину — 9 км. Поверхня гориста, найбільша висота — 616 метрів над рівнем моря. Джерела прісної води на острові відсутні[3].

Практично все населення зосереджено в однойменному містечку на півночі острова, що виник біля середньовічної візантійської цитаделі. На острові велика кількість монастирів і каплиць (близько 200). Найбільш відомий з них — монастир Панормітіс, присвячений св. Архангелу Михаїлу, розташований на південному узбережжі острова.

До громади Симі відносяться також незаселені острови Нінос, Хондрос, Діаватес, Галезіно, Мармарас, Кулундрос і Сесклі, що знаходяться поблизу .

Історія і населення

[ред. | ред. код]

У минулому острів належав послідовно персам, македонянам, римлянам, візантійцям, Османській імперії і відігравав значну роль в торговельних та економічних відносинах цієї частини Середземномор'я. Найбільш розвинутими на Симі було суднобудування — завдяки своїй швидкохідності кораблі, виготовлені на місцевих верфях, закуповувалися турецькою морської поштовою службою, а також видобуток морських губок[4].

Наприкінці XIX століття населення острова становило 30 тисяч осіб[5]. В даний час основними заняттями жителів є обслуговування туристів і рибальство[6].

Після першої світової війни острів належав Італії, в 19431945 роки був окупований німецькими військами[7]. З 1947 року входить до складу Греції.

Уродженці

[ред. | ред. код]
  • Костас Валсаміс — відомий грецький і французький скульптор.

Храми

[ред. | ред. код]
  • Монастир Панормітіс на честь святого Архангела Михаїла.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Kallikratis law [Архівовано 12 липня 2017 у Wayback Machine.] Greece Ministry of Interior
  2. Field, June (5 вересня 2006). New life amid the ruins of a Greek isle. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 21 січня 2009. Процитовано 19 вересня 2009.
  3. Population & housing census 2001 (incl. area and average elevation) (PDF) (гр.). National Statistical Service of Greece. Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2015. Процитовано 23 травня 2020.
  4. Conquest by the Knights [Архівовано 8 червня 2011 у Wayback Machine.]
  5. Hellander, Paul; Kate Armstrong (2006). Greece. Lonely Planet. с. 535. ISBN 978-1-74059-750-0. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 23 травня 2020.
  6. O'Brien, Murrough (27 квітня 2003). On Symi, parties go off with a bang. The Independent. Процитовано 20 вересня 2009.
  7. Nazi Occupation of Symi reported. The Evening Independent (St. Petersburg, Florida). 15 жовтня 1943. с. 6. Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 20 вересня 2009.

Посилання

[ред. | ред. код]