Трагічний герой
Трагічний герой — основний протагоніст у трагедіях. Цей тип героя був розроблений давньогрецькими трагіками: Есхілом, Софоклом, Евріпідом — потім отримав розвиток в трагедіях Луція Аннея Сенеки, Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфганга Гете, Фрідріха Шиллера та інших.
У своїй «Поетиці» Арістотель описує трагічного героя й чітко визначає для драматургів його роль і тип. За словами Арістотеля, трагічний герой мав викликати у глядача відчуття жалості й страху[1]. У той же час, відзначає філософ, трагічний герой повинен бути доброчесним, але ніколи у вищій міри[2].
У класичному трагічному конфлікті втілено протиріччя між свободою людської діяльності й вчинків та об'єктивною дійсністю, яка протистоїть волі людини[3].
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, роз'яснюючи різницю між нещастям і трагедією, писав, що прикрі неприємності можуть трапитися з людиною без усякого сприяння з її боку, без будь-якої провини, просто внаслідок збігу обставин, випадковостей (хвороба, втрата багатства, смерть тощо). Справді трагічне страждання є наслідком особистих дій індивіда, спрямованих на відстоювання чогось усім своїм існуванням.[4] Тобто лише особиста дія героя створює трагічну колізію свободи й необхідності.
В античній трагедії необхідність сприймалась як рок, доля, фатум, тобто вона усвідомлювалась як неминучість настання певної події. В основу колізії античної трагедії часто закладалося незнання як причина негативного вчинку, відповідно й трагічної провини героя. Герой трагедії Софокла «Едіп-цар» потрапляє в трагічну колізію внаслідок особистої дії через своє незнання.[3]
- ↑ Butcher S. H., The Poetic of Aristotle (1902), pp. 45-47.
- ↑ Charles H. Reeves, The Aristotelian Concept of The Tragic Hero, Vol. 73, No. 2 (1952), The Johns Hopkins University Press, pp. 172—188.
- ↑ а б Естетика: Підручник / За заг. ред. Л. Т. Левчук. — 3-тє вид., допов. і переробл. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 520 с. ISBN 978-611-01-0109-7.
- ↑ Гегель Г. Эстетика. Т. 3. — М, 1968. — С. 578.