Церква Богородиці Фароської
| Церква Богородиці Фароської | |
| Дата створення / заснування | 8 століття |
|---|---|
 | |
| Названо на честь | Діва Марія |
| Культура | Східна Римська імперія |
| Країна |
 Туреччина |
| Адміністративна одиниця | Стамбул |
| Присвячено | Діва Марія |
| Архітектурний стиль | Архітектура Візантійської імперії |
 | |
41°00′21″ пн. ш. 28°58′38″ сх. д. / 41.00583333° пн. ш. 28.97722222° сх. д.
Церква Богородиці Фароської (грец. Θεοτόκος τοῦ Φάρου) — придворний константинопольський храм, що розташвоувався біля Великого імператорського палацу. Інаша назва Храм Богородиці на Маяці. На тепер повністю зруйновано.
Була побудована десь у VIII столітті, перша письмова згадка відноситься до 769 року (в хроніці Феофана Сповідника), де спадкоємець ІФсаврійської династії Лев Хозар одружився з Іриною Афінською. Тому вважається, що храм зведено за наказом імператора Костянтина V. У 820 році в цій церкві було вбито імператора Лева V.
За наказом імператора Михайла III її було суттєво перебудувано і оздоблено. З нагоди її повторного освячення у 864 році, константинопольський патріарх Фотій виголосив одну зі своїх найвідоміших проповідей, вихваляючи вражаюче оздоблення церкви, але насправді робить незвичайний крок, критикуючи церквну будівлю, хоч і витончено, за те, що вона надто розкішна, особливо з огляду на її невеликий розмір.
Через близькість до імператорського палацу стала одним із головних церемоніальних місць імператорського палацу, зрештою ставши, «палатинською каплицею par excellence»[1]. Тту здійснювалися служби для імператора та його рдини, відбулося вінчання членів імператорської родини, а також відбувалося урочисте богослужіння до більшого кола — 1 травня, та в дні Страсного тижняю.
У 1204 році під час захоплення хрестоносцями міста Боніфацій Монферратський швидко зайняв територію палацу Буколеон та церкви Богородиці Фароської, а реліквії передав латинському імператору Балдуїну I. За невідомих обставин церква припинила своє існування на початку 1260-х років. Можливо її було зруйновано під час бойових дій.
Зведено біля Фаросу, маяка власне імператорськоїгавані палацу Буколеон. Звідси походить назва цієї церкви. Церква була розташована біля південної частини імператорського палацу — Хрисотріклінія (Золотої палати — головної тронної зали) та прилеглих імператорських покоїв палацу Дафни.
Разом із церквами Святого Стефана в палаці Дафна та Неа Екклесія зберігала головні колекції християнських святих реліквій, зокрема Спис Лонгина і частину Жовтворного Хреста (з 860-тих років, Спас Нерукотворний як Мандиліон (з 944 року), праву руку Івана Хрестителя (з 945 року), сандалі Христа та Спас Нерукотворний як Керамидіон (з 960-х років), лист осроенського царя Абгара V (з 1032 року), Терновий вінець, Святий цвях з Животворного Хреста, одяг Христа (пурпур і хітон) та очеретяну тростину, фрагмент надгробку Христа, посудину з часткою його крові. У результаті візантійці прославляли церкву як «ще один Синай, Віфлеєм, Йордан, Єрусалим, Назарет, Віфанію, Галілею, Тіверію»[2]. За часів існуваннян Латинської імперії більшість із них було розпорошено по всій Західній Європі, передано як подарунок могутнім і впливовим правителям або розпродано для закупівлі грошей і припасів для Латинської імперії. Більшість куплено було французьким королем Людовиком IX, який наказав звести для них окрему церкву Сент-Шапель, що загалом була копією Церкви Богородиці Фароської. За внутрішнім розташування такуж копію збудовано в замку Карлштейн за наказом Карла IV Люксембурга, імператора Священної Римської імперії.
Це була відносно невелика будівля з ребристим куполом, трьома апсидами, нартексом і «пишним» атріумом. Мозаїчна композиція складалась із зображень Вседержителя з архангелами на центральній храмовій бані, Оранти в апсиді, апостолів, патріархів, пророків, мучеників, святих на стінах і склепіннях. За прикладом мозаїк цієї церкви здійснено ропис в Софії Києвській.
- Mango, Cyril (1986). The Art of the Byzantine Empire 312—1453: Sources and Documents. University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-6627-5.
- Necipoğlu, Nevra, ed. (2001). Byzantine Constantinople: Monuments, Topography and Everyday Life. Istanbul: BRILL. ISBN 90-04-11625-7.
- Angold, Michael (2003). The Fourth Crusade: Event and Context. Pearson Education. ISBN 978-0-582-35610-8.
- Maguire, Henry (2004). Byzantine court culture from 829 to 1204. Dumbarton Oaks. ISBN 978-0-88402-308-1.
- Klein, Holger A. (2006). Bauer, F.A. (ed.). Sacred Relics and Imperial Ceremonies at the Great Palace of Constantinople. BYZAS (5): 79–99.