Анатоль Франс: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
RLutsBot (обговорення | внесок)
Боти
80 955 редагувань
м Перенесено 68 інтервікі-посилань до Вікіданих (Q42443)
Рядок 182: Рядок 182:
[[Категорія:Уродженці Парижа]]
[[Категорія:Уродженці Парижа]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]

[[an:Anatole France]]
[[ar:أناتول فرانس]]
[[arz:اناتول فرانس]]
[[az:Anatol Frans]]
[[be:Анатоль Франс]]
[[be-x-old:Анатоль Франс]]
[[bg:Анатол Франс]]
[[bs:Anatole France]]
[[ca:Anatole France]]
[[cs:Anatole France]]
[[da:Anatole France]]
[[de:Anatole France]]
[[el:Ανατόλ Φρανς]]
[[en:Anatole France]]
[[eo:Anatole France]]
[[es:Anatole France]]
[[et:Anatole France]]
[[eu:Anatole France]]
[[fa:آناتول فرانس]]
[[fi:Anatole France]]
[[fr:Anatole France]]
[[gd:Anatole France]]
[[gl:Anatole France]]
[[he:אנטול פראנס]]
[[hi:अनातोले फ्रांस]]
[[hr:Anatole France]]
[[hu:Anatole France]]
[[hy:Անատոլ Ֆրանս]]
[[id:Anatole France]]
[[ilo:Anatole France]]
[[io:Anatole France]]
[[is:Anatole France]]
[[it:Anatole France]]
[[ja:アナトール・フランス]]
[[jv:Anatole France]]
[[ka:ანატოლ ფრანსი]]
[[kk:Франс Анатоль]]
[[ko:아나톨 프랑스]]
[[ku:Anatole France]]
[[la:Anatolius France]]
[[lt:Anatole France]]
[[lv:Anatols Franss]]
[[mr:अनतोल फ्रांस]]
[[nl:Anatole France (schrijver)]]
[[nn:Anatole France]]
[[no:Anatole France]]
[[oc:Anatole France]]
[[pl:Anatole France]]
[[pms:Anatole France]]
[[pnb:اناطولے فرانس]]
[[pt:Anatole France]]
[[qu:Anatole France]]
[[ro:Anatole France]]
[[ru:Франс, Анатоль]]
[[simple:Anatole France]]
[[sk:Anatole France]]
[[sq:Anatol Frans]]
[[sr:Anatol Frans]]
[[sv:Anatole France]]
[[sw:Anatole France]]
[[th:อานาตอล ฟร็องส์]]
[[tr:Anatole France]]
[[tt:Анатоль Франс]]
[[ug:ئاناتول فرانس]]
[[vi:Anatole France]]
[[yo:Anatole France]]
[[zh:阿纳托尔·法郎士]]
[[zh-min-nan:Anatole France]]

Версія за 04:31, 22 березня 2013

Анатоль Франс
Anatole France
Анатоль Франс
Ім'я при народженніЖак Анатоль Франсуа Тібо
ПсевдонімAnatole France і Anatolis Fransas[1]
Народився16 квітня 1844(1844-04-16)
Париж, Франція
Помер12 жовтня 1924(1924-10-12) (80 років)
Сен-Сір-сюр-Луар, Франція
ПохованняЦвинтар Нейї-сюр-Сенd[2]
ГромадянствоФранція Франція
Діяльністьпрозаїк, літературний критик
Alma materКолеж Станіслава в Парижі
Мова творівфранцузька
Роки активності1865[3] — 1924[3]
НапрямокМодернізм,
Жанрроман, есе
Magnum opusТаїс[d] і Les dieux ont soifd
ЧленствоФранцузька академія, Ліга прав людиниd і Французький PEN-клубd
У шлюбі зValérie Guérin de Sauvilled і Emma Laprévotted
ДітиSuzanne Thibaultd
Автограф
Премії
Нобелівська премія з літератури (1921)
CMNS: Анатоль Франс у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Анатоль Франс (фр. Anatole France; справжнє ім'я Жак Анатоль Франсуа Тібо, Jacques Anatole François Thibault; 16 квітня 1844, Париж — 12 жовтня 1924, Сен-Сір-сюр-Луар) — французький прозаїк, літературний критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1921 рік.

Біографія

Батько Анатоля Франса був власником книгарні, що спеціалізувалася на літературі з історії Великої французької революції. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, в якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у віці 20 років.

У 1866 Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру бібліографа. Поступово він знайомиться з тодішнім літературним життям і стає одним з учасників парнаської школи.

Під час Франко-прусської війни 1870-1871 Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.

У 1875 у нього з'являється перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він стає провідним літературним критиком цієї газети і веде власну рубрику під назвою «Літературне життя».

У 1876 році Франс стає заступником директора бібліотеки французького Сенату і протягом наступних чотирнадцяти років обіймає цю посаду, що давало йому можливість займатися літературою.

У 1896 Франса обрано членом Французької академії.

У 1898 році Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо справи Дрейфуса. Під впливом Марселя Пруста Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест Еміля Золя «Я звинувачую».

З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше - соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс стає близьким другом лідера соціалістів Жана Жореса та літературним метром Французької соціалістичної партії.

У 1921 присуджено Нобелівську премію з літератури.

У 1922 його твори були включені в католицький «Індекс заборонених книг»

Франс також був членом Французького Географічного товариства.

Творчість

Рання творчість

Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.

У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893) - сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).

У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема - порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів - «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890) - історія знаменитої куртизанки, що стала святою - написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.

У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.

Період соціальних романів

Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це - історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє проникливість і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.

Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів процесу Дрейфуса, вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.

У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа - вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.

Сатиричні романи

Наступний великий твір письменника - двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика Ернеста Ренана. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.

Зате пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.

Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений французькій революції.

Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914) - це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.

Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).

Твори

Анатоль Франс друкувався у видавництві «Кальман-Леві», де й вийшов перший його багатотомник.

Багатотомні видання
Поезія
  • Кумедні вірші (Poèmes dorés) (1873)
  • Коринтське весілля (Les Noces corinthiennes) (1876), антична драма у віршах
Романи й новели
  • Jocaste et Le Chat maigre (1879)
  • Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l’Institut (1881), твір здобув премію Французької Академії.
  • Les Désirs de Jean Servien (1882)
  • Abeille, казка (1883)
  • Balthasar (1889)
  • Thaïs (1890), (PG), qui a fourni l’argument au Thaïs de Jules Massenet
  • L’Étui de nacre (1892), збірник казок
  • La Rôtisserie de la reine Pédauque (1892)
  • Les Opinions de Jérôme Coignard (1893)
  • Le Lys rouge (1894), roman
  • Le Jardin d’Épicure (1895), (PG)
  • Le Puits de Sainte Claire (1895)
  • L’Histoire contemporaine
    • L’Orme du mail (1897), (L’Histoire contemporaine, I)
    • Le Mannequin d'osier (1897), (L’Histoire contemporaine, II)
    • L’Anneau d'améthyste (1899), (L’Histoire contemporaine, III)
    • Monsieur Bergeret à Paris (1901), (L'Histoire contemporaine, IV), (PG)
  • Clio (1900)
  • Le Procurateur de Judée (1902)
  • Histoires comiques (1903)
  • Sur la pierre blanche (1905), (PG)
  • L'Affaire Crainquebille (1901)
  • L’Île des Pingouins (1908), (PG)
  • Les Contes de Jacques Tournebroche (1908)
  • Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux (1909)
  • Les dieux ont soif (1912)
  • La Révolte des anges (1914)
Автограф Анатоля Франса
Спогади
  • Le Livre de mon ami (1885)
  • Pierre Nozière (1899)
  • Le Petit Pierre (1918)
  • La Vie en fleur (1922)
Драматургія
  • Au petit bonheur, un acte (1898)
  • Crainquebille, pièce (1903)
  • La Comédie de celui qui épousa une femme muette, deux actes (1908)
  • Le Mannequin d'osier, comédie (1928)
Історія
  • Vie de Jeanne d'Arc (1908)
Літературна критика
  • Alfred de Vigny, étude (1869)
  • Le Château de Vaux-le-Vicomte (1888)
  • Le Génie latin (1913), збірник передмов
Соціальна критика
Кренкебіль Стейнлен
  • Opinions sociales (1902)
  • Le Parti noir (1904)
  • Vers les temps meilleurs (1906), збірник промов та листів
  • Sur la voie glorieuse (1915)
  • Trente ans de vie sociale; tome I, 1897-1904 (1949), et tome II, 1905-1908 (1953); tome III, 1909-1914 (1964) et tome IV, 1915-1924 (1973).

Українські переклади

Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був Валер'ян Підмогильний, який переклав майже весь його доробок.

Див. багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В. Підмогильний (пер.з фр.). — Х.; К. : Література і мистецтво, 1932.

Дослідженням творчості Франса в Україні займався С. Родзевич.

Див. також

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анатоль Франс
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Anatole France


  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анатоль_Франс&oldid=12037479