Анатоль Франс

Анатоль Франс
Анатоль Франс
Anatole France
	Анатоль Франс
Ім'я при народженні	Жак Анатоль Франсуа Тібо
Псевдонім	Anatole France і Anatolis Fransas
Народився	16 квітня 1844; Париж, Франція
Помер	12 жовтня 1924; Сен-Сір-сюр-Луар, Франція
Поховання	Цвинтар Нейї-сюр-Сенd
Громадянство	Франція
Діяльність	прозаїк, літературний критик
Alma mater	Колеж Станіслава в Парижі
Мова творів	французька
Роки активності	1865 — 1924
Напрямок	Модернізм,
Жанр	роман, есе
Magnum opus	Таїс[d] і Les dieux ont soifd
Членство	Французька академія, Ліга прав людиниd і Французький PEN-клубd
У шлюбі з	Valérie Guérin de Sauvilled і Emma Laprévotted
Діти	Suzanne Thibaultd
Автограф
Премії	Нобелівська премія з літератури (1921)
	Анатоль Франс у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 27 грудня 2012, заснована на цій версії.

~~|Lib=~~ ~~|Член КПРС:=~~

Анатоль Франс (фр. Anatole France; справжнє ім'я Жак Анатоль Франсуа Тібо, Jacques Anatole François Thibault; 16 квітня 1844, Париж — 12 жовтня 1924, Сен-Сір-сюр-Луар) — французький прозаїк, літературний критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1921 рік.

Біографія

Батько Анатоля Франса був власником книгарні, що спеціалізувалася на літературі з історії Великої французької революції. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, в якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у віці 20 років.

У 1866 Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру бібліографа. Поступово він знайомиться з тодішнім літературним життям і стає одним з учасників парнаської школи.

Під час Франко-прусської війни 1870-1871 Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.

У 1875 у нього з'являється перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він стає провідним літературним критиком цієї газети і веде власну рубрику під назвою «Літературне життя».

У 1876 році Франс стає заступником директора бібліотеки французького Сенату і протягом наступних чотирнадцяти років обіймає цю посаду, що давало йому можливість займатися літературою.

У 1896 Франса обрано членом Французької академії.

У 1898 році Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо справи Дрейфуса. Під впливом Марселя Пруста Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест Еміля Золя «Я звинувачую».

З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше - соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс стає близьким другом лідера соціалістів Жана Жореса та літературним метром Французької соціалістичної партії.

У 1921 присуджено Нобелівську премію з літератури.

У 1922 його твори були включені в католицький «Індекс заборонених книг»

Франс також був членом Французького Географічного товариства.

Творчість

Рання творчість

Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.

У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893) - сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).

У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема - порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів - «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890) - історія знаменитої куртизанки, що стала святою - написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.

У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.

Період соціальних романів

Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це - історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє проникливість і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.

Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів процесу Дрейфуса, вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.

У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа - вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.

Сатиричні романи

Наступний великий твір письменника - двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика Ернеста Ренана. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.

Зате пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.

Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений французькій революції.

Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914) - це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.

Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).

Твори

Анатоль Франс друкувався у видавництві «Кальман-Леві», де й вийшов перший його багатотомник.

Багатотомні видання

Повне зібрання творів Œuvres Complètes, Calmann-Lévy, 1925 — 1935
Твори в 4 томах, Œuvres, Édition de Marie-Claire Bancquart, La Pléiade, 1984 — 1994. 4 томи, ISBN 2-07-011063-X, ISBN 2-07-011125-3, ISBN 2-07-011211-X, ISBN 2-07-011361-2

Поезія

Кумедні вірші (Poèmes dorés) (1873)
Коринтське весілля (Les Noces corinthiennes) (1876), антична драма у віршах

Романи й новели

Jocaste et Le Chat maigre (1879)
Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l’Institut (1881), твір здобув премію Французької Академії.
Les Désirs de Jean Servien (1882)
Abeille, казка (1883)
Balthasar (1889)
Thaïs (1890), (PG), qui a fourni l’argument au Thaïs de Jules Massenet
L’Étui de nacre (1892), збірник казок
La Rôtisserie de la reine Pédauque (1892)
Les Opinions de Jérôme Coignard (1893)
Le Lys rouge (1894), roman
Le Jardin d’Épicure (1895), (PG)
Le Puits de Sainte Claire (1895)
L’Histoire contemporaine
- L’Orme du mail (1897), (L’Histoire contemporaine, I)
- Le Mannequin d'osier (1897), (L’Histoire contemporaine, II)
- L’Anneau d'améthyste (1899), (L’Histoire contemporaine, III)
- Monsieur Bergeret à Paris (1901), (L'Histoire contemporaine, IV), (PG)
Clio (1900)
Le Procurateur de Judée (1902)
Histoires comiques (1903)
Sur la pierre blanche (1905), (PG)
L'Affaire Crainquebille (1901)
L’Île des Pingouins (1908), (PG)
Les Contes de Jacques Tournebroche (1908)
Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux (1909)
Les dieux ont soif (1912)
La Révolte des anges (1914)

Автограф Анатоля Франса

Спогади

Le Livre de mon ami (1885)
Pierre Nozière (1899)
Le Petit Pierre (1918)
La Vie en fleur (1922)

Драматургія

Au petit bonheur, un acte (1898)
Crainquebille, pièce (1903)
La Comédie de celui qui épousa une femme muette, deux actes (1908)
Le Mannequin d'osier, comédie (1928)

Історія

Vie de Jeanne d'Arc (1908)

Літературна критика

Alfred de Vigny, étude (1869)
Le Château de Vaux-le-Vicomte (1888)
Le Génie latin (1913), збірник передмов

Соціальна критика

Opinions sociales (1902)
Le Parti noir (1904)
Vers les temps meilleurs (1906), збірник промов та листів
Sur la voie glorieuse (1915)
Trente ans de vie sociale; tome I, 1897-1904 (1949), et tome II, 1905-1908 (1953); tome III, 1909-1914 (1964) et tome IV, 1915-1924 (1973).

Українські переклади

Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був Валер'ян Підмогильний, який переклав майже весь його доробок.

Див. багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В. Підмогильний (пер.з фр.). — Х.; К. : Література і мистецтво, 1932.

Дослідженням творчості Франса в Україні займався С. Родзевич.

Див. також

11166 Анатольфранс - астероїд, названий на честь письменника.

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анатоль Франс

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Anatole France

↑ Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html
↑ ^а ^б RKDartists
d:Track:Q17299517
↑ ^а ^б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Чеська_національна_авторитетна_база_даних<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863

[[https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html_https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttps://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36570165"_data-entity-id="Q17299517">RKDartists<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q17299517]]</div>-3] а ^б RKDartists
d:Track:Q17299517

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_BNF:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-4] а ^б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563

[1]

[2]

[3]

п о р Лауреати Нобелівської премії з літератури
1901—1925	Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечегарай-і-Ейсагірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950	Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950)
1951–1975	Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Гемінґвей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферис (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976–2000	Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамагу (1998) • Грасс (1999) • Ґао (2000)
2001–2025	Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014) • Алексієвич (2015) • Ділан (2016) • Ішіґуро (2017) • Токарчук (2018) • Гандке (2019) • Ґлік (2020) • Гурна (2021) • Ерно (2022) • Фоссе (2023) • Хан (2024)

Анатоль Франс

Зміст

Біографія