Перейти до вмісту

Інґеборґа Дапкунайте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Інґеборґа.
Інґеборґа Дапкунайте
лит. Ingeborga Dapkūnaitė
Ім'я при народженнілит. Ingeborga Edmundovna Dapkūnaitė
Народилася20 січня 1963(1963-01-20)[1][2][3] (61 рік)
Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1][3]
Громадянство СРСР
 Литва
 Велика Британія
 Росія
Діяльністьакторка театру, кіноакторка, ведуча, акторка, телеведуча, продюсерка театру
Alma materЛитовська академія музики та театру (1985)
Роки діяльності1984 — тепер. час
Членствоjury at the Venice International Film Festivald і jury at the Berlin International Film Festivald
IMDbnm0200848
Нагороди та премії
CMNS: Інґеборґа Дапкунайте у Вікісховищі

Інґеборґа Дапкунайте (лит. Ingeborga Dapkūnaitė, 20 січня 1963(19630120), Вільнюс, Литовська РСР) — радянська та литовська[4] акторка театру, кіно та телебачення, благодійниця. Заслужена артистка Литви (1989). Володарка премії «Ніка» 1994 року за найкращу жіночу роль[5].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Юність

[ред. | ред. код]

Народилася 20 січня 1963 року у Вільнюсі.

Батько акторки Пятрас-Едмундас Дапкунас був дипломатом, а мати Інгеборга Сабаліте — метеорологинею. Батьки довгий час працювали в Москві, а дочка приїздила до них на канікули. У Вільнюсі мала Інгеборга залишалася під опікою бабусі з дідусем, а також тітки й дядька (музикантів в оркестрі), які робили все, щоб вона не відчувала тривалої відсутності батьків.

У 4 роки за протекцією своєї бабусі Геновайте Сабалене, адміністраторки вільнюського Театру опери та балету, вперше вийшла на сцену в ролі сина мадам Баттерфляй в постановці опери Пуччіні «Чіо-Чіо-сан». Після «оперного дебюту» драматичне мистецтво спочатку здавалося дівчинці не таким цікавим, через відсутність танців, пісень і музики. До того ж дитинство і юність пройшли з націленістю швидше на спортивну кар'єру: не без успіхів займалася фігурним катанням і баскетболом — національним видом спорту.

На горі Таурас, недалеко від будинку, де жила Інгеборга, розташовувався Палац профспілок, в якому була театральна студія, де Інгеборга займалася протягом 3 років.

Початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Відразу після школи Інгеборга вступає в Литовську консерваторію (факультет хорового й театрального мистецтва, курс Йонаса Вайткуса). Також вона збиралася вступати до інституту іноземних мов, але в консерваторію були іспити на місяць раніше.

Після закінчення консерваторії у 1985 році починає працювати акторкою в Каунаському драматичному театрі, пізніше — в Молодіжному театрі у Вільнюсі під керівництвом Еймунтаса Някрошюса. Кінодебютувала у 1984 році у фільмі Раймундаса Баніоніса «Моя маленька дружина».

У 1991 році почала працювати в Лондонському театрі у виставі «Помилка мови» з Джоном Малковичем (реж. Саймон Стокса).

Особисте життя

[ред. | ред. код]
  • Перший чоловік — Арунас Сакалаускас[6], актор і телеведучий
  • Другий чоловік — Саймон Стокса, британський театральний режисер. Розлучилися в 2009 році.
  • Третій чоловік[7] — Дмитро Ямпільський[8].

Творча діяльність

[ред. | ред. код]

Театральні роботи

[ред. | ред. код]

Каунаський драматичний театр, Вільнюс

Режисер Йонас Вайчкус

  • «Пригода Макакенка», роль Макака мама
  • «Уроки літератури» (за мотивами «Маленький принц», Екзюпері)
  • «Антігона», роль Антігона
  • «Buried child», Шеллі

Вільнюський Молодіжний театр, Вільнюс

Режисер Еймунтас Някрошюс

  • «Голод»
  • «Чайка», роль Ніни
  • «Ніс», різні ролі

Театр Steppenwolf, Чикаго

Театр Sheftesberry, Лондон

Театр Hampstead, Лондон

  • «Після Дарвіна», режисер Ліндсей Пошер
  • «Місячне світло», роль Серени

Театр «Old Vic», Лондон

Театр Ronacher, Відень

  • «Варіації Джакомо», режисер М. Штурмінгер; грала разом з Дж. Малковичем.

У рамках світового турне спектакль грався протягом майже трьох років на найкращих сценах світу, у тому числі в Німеччині, Росії, Австрії, Австралії, Франції, Еквадорі, Іспанії та інших.

Театр Ambassador, Лондон

Театр «Практика», Москва

  • «Віра Павлова. Вірші.»

Театр Націй

  • «Жанна», реж. Ілля Ротенберг
  • «Ідіот», реж. Максим Діденко

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2018 ф Червоний горобець Red Sparrow режисерка балету
2018 с Міст Мост Інґа Веерман, старший комісар естонської поліції
2017 ф Матильда Матильда імператриця Марія Федорівна
2015 с Окуповані Okkupert Ірина Сидорова
2011 ф Небесний суд Небесный суд працівниця відділу сновидінь Морфея
2009 ф Справа Фаруелла L'affaire Farewell Наташа
2009 с Доброволець Доброволец Лєна
2008 ф Нова Земля Новая Земля Марта
2008 ф Морфій Морфий Ганна Миколаївна[9]
2007 ф Молодий Ганнібал Hannibal Rising мати Лектера[10]
2005 ф Нічний продавець Ночной продавец дружина власника крамниці[11]
2004 ф Зимова спека 25 degrés en hiver Соня[12]
2002 ф Війна Война Маргарет
1997 ф Сім років у Тибеті Seven Years in Tibet Інґрід Геррер
1996 ф Місія нездійсненна Mission: Impossible Ганна Вільямс
1994 ф Стомлені сонцем Утомлённые солнцем Маруся, дружина комдива Котова[13]
1989 ф Інтердівчинка Интердевочка Кисуля
1989 ф Легенди пожежних Gaisrininkų legendos Марина
1988 ф 13-й апостол 13-й апостол Марія
1988 ф Осінь, Чертаново... Осень, Чертаново… Марія Наварзіна
1987 ф Недільний день в пеклі Воскресный день в аду Інґеборґа
1987 ф Загадковий спадкоємець Загадочный наследник Ася Еріхонова
1985 ф Зодіак Зодиак учениця

Робота на телебаченні

[ред. | ред. код]

У 2005 році була ведучою російської версії реаліті-шоу «Великий Брат» на каналі ТНТ. Протягом 95 днів Інгеборга і глядачі стежили за життям учасників, а в п'ятницю актриса вела прямий ефір, в ході якого вирішувалася доля одного з них.

У 2006 році стала учасницею проєкту «Зірки на льоду», каталася в парі з Олександром Жуліним.

У фіналі Конкурсу пісні Євробачення 2009 року, що проходив в Росії, оголошувала бали, які отримали учасники конкурсу шляхом голосування телеглядачів.

Була гостею програми «Прожекторперісхілтон», «проти ночі», «Вечірній Ургант» «Кіно в деталях», «Смак» і т. д.

Педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

Є куратором акторського факультету Московської Школи Кіно.

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Засудила російське вторгнення в Україну у 2022 році. Виїхала з країни, живе у Брюсселі. Вважає помилкою, що не виїхала з Росії у 2014 році після окупації Криму[14].

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
  • 1989 Заслужена артистка Литовської РСР (остання володарка звання)
  • 1992 Золотий Овен — найкраща акторка року, фільм «Циніки»
  • 1994 Міжнародний Женевський кінофестиваль — спеціальний приз журі «Зірка завтрашнього дня», фільм «Підмосковні вечори»
  • 1994 Ніка — найкраща жіноча роль, фільм «Підмосковні вечори»
  • 2005 Астра — номінація «Стиль в кіно»
  • 2014 премія імені Олега Янковського[15]

Член журі

[ред. | ред. код]

Благодійність

[ред. | ред. код]

Інгеборга Дапкунайте є співголовою опікунської ради московського благодійного фонду допомоги госпісу «Віра».

Продюсерка вистави «Доторкані» за участю сліпоглухих людей, що є частиною спільного проєкту фонду «Єднання» та театру Націй.

Перебуває в опікунській раді фонду «Друзі».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #172957214 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Filmportal.de — 2005.
  3. ↑ а б Visuotinė lietuvių enciklopedija
  4. ↑ Steve Pond. (26 липня 2010). Taymor's 'Tempest' to Close Venice Fest. The Wrap. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 25 березня 2012. [Архівовано 2012-10-07 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 1994 год. «Ника». Архів оригіналу за 21 березня 2013. Процитовано 20 березня 2013. [Архівовано 2012-09-05 у Archive.is](рос.)
  6. ↑ Ингеборга Дапкунайте ушла от мужа. Процитовано 30 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)(рос.)
  7. ↑ Актриса Ингеборга Дапкунайте тайно вышла замуж [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  8. ↑ Анастасия Плешакова. (18 февраля 2013). Избранником Ингеборги Дапкунайте стал адвокат и ресторатор Дмитрий Ямпольский. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 7 березня 2015.(рос.)
  9. ↑ Ігор Грабович/ «Морфій»: під кайфом [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] lifepravda.com.ua
  10. ↑ Ганнібал: Початок (Сходження Ганнібала)/Hannibal Rising [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] КіноКоло
  11. ↑ Нічний продавець на сайті KINO-КОЛО
  12. ↑ Бульбашка, що не лусне("Зимова спека" Стефана Вуйє) [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] КіноКоло
  13. ↑ Михалков на "Стомлених сонцем-2" поранився автоматом [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] Gazeta.ua
  14. ↑ Ингеборга Дапкунайте уехала из России и назвала ошибкой решение остаться в стране после присоединения Крыма. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
  15. ↑ В Москве под занавес театрального фестиваля «Черешневый лес» вручили премии имени Янковского. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 19 травня 2017.
  16. ↑ Курков — у журі Берлінале [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] «Як справи — Київ»
  17. ↑ Стали відомими склад журі та фільм закриття Венеційського кінофестивалю [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] Артгауз. Домівка справжнього мистецтва

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Інґеборґа_Дапкунайте