Артишок іспанський
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||||||||||||||||||
Cynara cardunculus L., 1753 | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Артишо́к іспа́нський (лат. Cynara scolymus, синонім Cynara cardunculus var. scolymus) — вид багаторічних рослин роду родини айстрових, росте в Європі й Азії.
Ймовірна батьківщина рослини — Азія. Походження назви пояснюється від арабських слів al-khurshūf (الخرشوف), через італійське articiocco[1]. Cynara — від грец. κύον — собака, через подібність листків обгортки на собачі зуби, або від дієслова грец. κνάω — дряпаю; scolymus від грец. σκώλος — спис, вістря.
Багаторічна трав'яниста рослина.
Листки перисторозсічені, з зубчастими лопатевими сегментами, іноді колючі, знизу опушені, зелені або сірувато-зелені.
Квітки зібрані у великі (до 12 см в діаметрі) кошики. Обгортка майже куляста з багаторядних, м'ясистих при основі, листочків. Віночок трубчастий, п'ятироздільний, синій або синьо-фіолетовий.
Плід — сім'янка, велика, гола, сплюснута або чотирикутна, із зрізаною верхівкою.
У дикому вигляді росте в Південній Європі і Північній Африці. Введений в культуру Середземноморського реґіону задовго до нашої ери. В наш час[коли?] вирощується в багатьох країнах Південної Америки і Європи, особливо у Франції та Італії.
У листі артишоку містяться флавоноїдні глікозиди — похідні лютеоліну — цінарозид, сколімозид і цінаротризид; фенолкарбонові кислоти (кавова, хлорогенова, неохлорогенова, 4-о-кофесил-кофеїл-D-хінна кислота). Крім того, у складі рослини знайдені гліколієва і гліцеринова кислоти, полісахарид інулін.
Квітколоже містить білкові речовини, вуглеводи, каротин, інулін, у великій кількості вітаміни — тіамін, рибофлавін, аскорбінову кислоту.
Артишок почали культивувати понад 5 тисяч років тому, як харчову і лікарську рослину. У давніх греків і римлян він цінувався вище всіх інших овочів. Вважалося, що вживання артишоку в їжу пом'якшує запах поту, сприяє приємності дихання, а сік, вичавлений з рослини до цвітіння, укріплює рідке волосся.
В Україну він, як декоративна рослина, був завезений за вказівкою Петра I.
Артишок — популярна пряно-смакова овочева рослина в багатьох країнах Західної Європи, особливо у Франції, Італії, Греції. У їжу вживають м'ясисте квітколоже прихованих суцвіть (кошиків) і потовщені основи лусочок нижніх рядів обгортки. З сирих і консервованих артишоків готують салат, у відварному вигляді його їдять з соусами. Нижня частина м'якоті артишоку — цінний дієтичний продукт. Завдяки наявності цинарину рослина корисна літнім людям та хворим на атеросклероз (при вживанні в їжу відзначається поліпшення самопочуття і зниження холестерину).
В останні роки в багатьох країнах світу з листя артишоку отримані лікарські препарати. В експериментах на тваринах і в клінічних випробуваннях підтверджено їх сечогінну, жовчогінну і гіпохолестеринемічну дію. Препарати артишоку застосовуються для лікування жовтяниці (особливо у дітей), жовчно-кам'яної хвороби, гепатиту, ендартеріїту, а також атеросклерозу. Є відомості про успішне застосування його препаратів для лікування алергії (кропив'янки, сироваткової хвороби тощо), низки форм псоріазу й екзем. Артишок рекомендовано в перед- і післяопераційний період хворим, які зазнали операцій на печінці і нирках. Екстракт артишоку і цинарин у людей і тварин при прийомі всередину надає виражено холеретичну дію, збільшуючи в жовчі сухий залишок і вміст холестерину. При лікуванні сифілісу препаратами з групи арсенобензола одночасне призначення хворим екстракту артишоку послаблює їх токсичну дію на печінку. У хворих азотемією екстракт викликає збільшення діурезу і концентраційної здатності нирок, азотурію і поліпшення загального стану.
Давньоримський вчений Пліній Старший цінував артишок як засіб, що стимулює виділення сечі. В епоху Відродження і Середньовіччя рослину застосовували як сечогінний, противоревматичний і жовчогінний засіб. У XVIII—XIX ст. листя артишоку широко використовували для лікування жовтяниці, цинги, при набряках, ревматизмі, деяких серцевих захворюваннях, що супроводжуються набряками, як потогінний засіб, що підвищує апетит.
Під час культивації було виведено ряд різновидів, що розрізняються кольором і розміром квітколожа і кількістю насіння. Вегетативні різновиди:
- Зелений колір, великий розмір — Camus de Bretagne, Castel (Франція), Green globe (США).
- Зелений колір, середній розмір — Blanca de Tudela (Іспанія), Argentina, Española (Чилі), Blanc d'Oran (Алжир), Sakiz, Bayrampsha (Туреччина).
- Пурпуровий колір, великий розмір — Romanesco, C3 (Італія).
- Пурпуровий колір, середній розмір — Violet de Provence (Франція), Brindisino, Catanese (Італія), Violet d'Algerie (Алжир), Baladi (Єгипет).
Багатонасінна різновиди:
- Промислові — Madrigal, Lorca, A-106, Imperial Star.
- Зелені — Symphony, Harmony
- Пурпурові — Concerto, Opal, Tempo.
- Артишок посівний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 45. — ISBN 5-88500-055-7.