Архітектура неокласицизму
,_Koninklijke_Muntschouwburg_(De_Munt))_-_panoramio.jpg)
Архітекту́ра неокласици́зму — архітектурний стиль, створений неокласичним рухом, в останній третині XIX і XX століть. Представникам притаманне звернення до традицій мистецтва античності, мистецтва епохи Відродження або класицизму.
Неокласицизм виник у переломний період, коли був страх, передчуття катастрофи, що насувається, і бажання знайти опору, щоб встояти в цьому вихорі. Неокласицисти прагнули дотримуватись класичних пропорцій, логіки, мальовничої пластики. Неокласицизм виник як реакція художників і архітекторів на декоративну надмірність модернізму, як бажання знайти втрачену гармонію.
В архітектурі виділяють три періоди поширення неокласичних тенденцій.
Перший період розпочався близько 1910 року і продовжився до середини 1920-х років. У цей період панував художній пошук, стилі вирізнялися надлишком декоративності, модерном. А неокласицизм на противагу запропонував логіку класичних форм, стриманість і лаконізм. У багатьох країнах архітектура неокласицизму використовувала конструктивні прийоми, вироблені модерном, піддавала їх раціоналізації. В архітектурі кінця XIX — початку XX століття з'явилося бажанняя перебороти еклектизм і знайти нові форми. За словами австрійського архітектора Отто Вагнера, «кожен новий стиль поступово народжується з попередніх, коли нові конструкції, нові будівельні матеріали і нові задачі, що стоять перед людством, вимагають зміни застарілих форм». Неокласицизм намагався переосмислити стилі минулого.
Другий період неокласицизму в архітектурі охоплює 1930-ті роки. Його широко використовувалися в архітектурі Італії і Німеччини для створення монументальних споруд з яскраво вираженою ідеологічною спрямованістю. Наприклад, по проєкту німецького архітектора Пауля Трооста в 1937 році в Мюнхені був побудований Будинок мистецтва. Архітектори звертається до античності як вираженню домагань на владу: ряди колон, голі стіни, гігантські пропорції. У Берліні архітектор Альберт Шпеер створив будинок Нової імперської канцелярії, де переважає спартанський класицизм.
Третій період неокласицизму в архітектурі розпочався наприкінці 1950-х років. Він стосується архітектури США, де почали по офіційній програмі будівництво ряду будинків дипломатичних служб у (Індії, Греції). Для цих будівель характерне поєднання композиційних прийомів класицизму з формами, які диктують сучасні конструкції. Такі будинки мають елементи, які асоціюються з місцевою архітектурною традицією. Приклад неокласицизму в США — Лінкольн-центр у Нью-Йорку (1960-ті роки, архітектори Ф. Джонсон, У. Харрісон, М. Абрамович, Э. Саарінен). Будинку утворювали симетричне обрамлення прямокутної площі.
Особливості неокласицизму в архітектурі
[ред. | ред. код]- Неокласика в архітектурі оперує статичними, розвиненими горизонтально об'ємами, нівелюючи площину стіни за рахунок використання ордерних елементів, арок та багатої скульптурної пластики. Архітектура неокласики виступає у супідрядній ролі, створюючи тло для монумента.
- Архітектори орієнтувалися на зразки мистецтва античності, копіювали античну ордерну систему і прагнули внести нові мотиви.
- Архітектори неокласицизму берегли встановлені традиції і зводили на їх основі сучасні будівлі.
- Неокласичні споруди вирізняються легкістю, витонченістю і прямолінійністю.
- Архітектори звертали особливу увагу на дотримання пропорцій, прагнули до монументальності. Стилю властиві стриманість і строгість. Ефектні, масштабні споруди з грецькими елементами — визначна риса будівель у стилі неокласики.
- Проєкції та поглиблення, а також світлотіньові ефекти були плоскими; скульптурні барельєфи обрамлялися фризами або панелями. Неокласицизм вплинув на міське планування.
Рисами неокласицизму відзначена архітектурна творчість таких майстрів, як О. Перре і Т. Гарнье у Франції.
У XIX столітті з нових будівельних матеріалів застосовувалася тільки сталь. Наприкінці XIX — початку XX століття почали застосовувати залізобетон, що складається з тонких круглих сталевих стрижнів товщиною від 8 до 32 міліметрів і бетону. Француз Огюст Перре перший зумів створити типові для залізобетону архітектурні форми. Його конструкції дуже раціональні, наприклад жилий будинок на вулиці Франкліна в Парижі і гараж на вулиці Понтье. Перре мав не тільки талант архітектора, але і знання інженера. Перре захопився спорудами, заснованими на класичних зразках. Кращими його неокласичними роботами можна назвати церква Нотр-Дам у Ле-Ранси, побудовану в 1922 році, і жилий будинок на вулиці Ренуара в Парижі (1930 рік). У церкві знаходиться вівтарна апсида, де збірні бетонні елементи несущої стіни утворюють орнамент у виді хреста. При будівництві житлового будинку він широко використовував еркери, як і в більш ранньому будинку на вулиці Франкліна. Театральність будинку додають сильно винесені карнизи, криволінійні балконні огородження і ступінчастість у побудові обсягу. Як і Перре, принципи класичної «елементаристської» композиції при проєктуванні будинків і цілих міст сповідував інший француз — Тоні Гарнье (1869—1948). Йому належить солідна праця — проєкт Промислового міста, уперше продемонстрований в 1904 році.
Приблизно з 1800-х років почалося відродження грецьких архітектурних форм, яке можна простежити в офортах та гравюрах. В той час було небагато знань про грецьку цивілізацію, допоки в середині 18 століття, в західній Європі, експедиція, яка фінансувалася Товариством дилетантів, не розпочала серйозну археологічну розвідку під проводом Джеймса Стюарта та Ніколаса Реветта. Стюарту, після його археологічних розвідок в Греції, було доручено збудувати першу грецьку будівлю в Англії, храм садів при Гаґлі Хол (1758-59).[1] Багато британських архітекторів в другій половині століття зацікавилися темою грецької архітектури, проте до початку 19 століття це був тільки як особистий ентузіазм цінителів мистецтва.
На початку 1800-х років грецька архітектура відродження поширилася вже й на публічні будівлі у Великій Британії як ствердження тенденціям націоналізму, який проявився у Акті про Унію Великої Британії та Ірландії, Наполеонівських війнах та вимоги політичних реформ. Так на публічному конкурсі проєктів для створення будівлі Даунінг-Коледжу переміг неокласичний дизайн Вільяма Вікінса, який заявив що грецький стиль буде домінантною ідіомою в архітектурі. Вікінс та Роберт Сміркл були задіяні в будівництві найважливіших будівель регіону, включаючи Королівський театр Ковент-Гарден (1808—1809), Головне поштове відділення (1824—1829), Британський музей (1823—1848), Британська національна галерея (1832—1838). В Шотландії Томас Томас Гамільтон (1784—1858) у співтоваристві з Ендрю Вілсоном (1780—1848) та Гюгом Вільямом Вільямсом)1773-1829) створили пам'ятки та будівлі міжнародного значення: пам'ятник Бернсу в Еловеї (1818) та Королівську вищу школу в Единбургу (1823—1829).
У Німеччині до послідовників неокласицизму відносять Петера Беренса. У його творчості тенденція до класичного розуміння форм помітна в побудованому в Берліні в 1910 році будинку заводу високовольтної апаратури фірми «АЕГ». Мотиви класичної архітектури помітні в оформленні головного входу, який знаходжиться між могутніми вежами сходових кліток, ніби заводський будинок перетворився в монумент. Такі ж тенденції проявилися у будинку німецького посольства в Петербурзі (1912 рік).
У Франції була хвиля неокласицизму в архітектурі та декоративному мистецтві, яку назвали імперським стилем або ампірем. Тренд був оснований на Імперсько-римському стилі та виник, взявши свою назву, за часу правління Наполео́на I Бонапа́рта в Першій французькій імперії, де стиль в призначався для ідеалізації наполеонової влади та французької країни. Стиль проявився також серед буржуа в бідермаєрському стилі на німецькомовних землях, федеральному стилі в США, стилі Регентства у Британії та в наполеонському стилі у Швеції.
У Франції неокласицизм знайшов вираження у проєктах громадських будівель, а в Англії архітектори будували приватні садиби та міські будинки. Манера англійського неокласицизму відрізнялася від французької. У Франції неокласицизм придбав суворі форми, в Англії всі будівлі були легкими і витонченими. Англійські неокласицистичні інтер'єри були декоративними.
-
Пропілеї в Мюнхені, Німеччина -
Британський музей, Лондон, Велика Британія -
Курхаус у Вісбадені, Німеччина -
Королівська шотландська академія в Единбургу, Шотландія
Австрійським неокласиком архітектури називають професора Венської академії мистецтв, керівника архітектурного відділення Отто Вагнера. Його ранні будівлі створювалися під впливом Ренесансу і бароко. Тут брала верх пристрасть до орнаменту. З металевих деталей виникали візерунки, зроблені, як, наприклад, на будинку у Відні, під старовину. Центральний купол з овальними вікнами, волютами і картушами — у стилі бароко. Але під декоративними прикрасами вже почувається простий геометричний обсяг.
Одночасно з Вагнером у Відні працював представник австрійського неокласицизму — Адольф Лоос. Він перший зрозумів проблему і дозволив Ле Корбюзье зайнятися повним розвитком вільного планування. Лооса поєднав правильний обсяг зі зручністю вільного простору під час проєктування вілли Лідо у Венеції (1923 рік) та вілли Ле Корбюзье в Гарше (1927 рік).
- Вільям Чемберс (1723—1796) і Роберт Адам (1728—1792) зіграли найвагомішу роль в архітектурі англійського неокласицизму, започаткувавши його. Неокласицизм стиль нерідко називають просто «стилем Адама» на честь його творця. У творчості митця відчувався вплив античності та англійської палладіанства. У 60-х роках XVIII ст. Адам створив садибні будинки у передмістях Лондона і в Центральній Англії. Особливо цікаві інтер'єри цих будівель, в яких архітектор використовував етруські орнаментальні мотиви (наприклад, Етруська кімната в садибі Остерлі-парк, 1762—1769 рр.). Приймальня в будинку Сайон-хаус прикрашена дванадцятьма колонами з блакитного мармуру з позолоченими капітелями і скульптурами нагорі. Стовбури цих колон справді античні — найдені на дні річки Тібр у Римі, — капітелі і скульптури виконані за малюнками самого Адама. Колони надають кімнаті величний вигляд.
- Історію англійського неокласицизму вісімнадцятого століття завершили архітектори, манера яких відрізнялася від «стилю Адама»: Джордж Денс Молодший (1741—1825) і сер Джон Соун (1753—1837).Найвідомішою спорудою Денсу була в'язниця Ньюгейт в Лондоні. Це будинок, стіни якого зверху до низу були оформлені потужним рустом, що викликало похмуре враження.
- Джон Соун був головним архітектором будівлі Англійського банку (1795—1827 рр.). У своєму будинку в Лондоні він влаштував музей архітектури, який підвів своєрідний підсумок англійському неокласицизму XVIII ст.
- Патріарший кафедральний собор великого князя Володимира, головний храм Українсько Православної церкви Київського Патріархату, був зведений у 1862—1882 рр, у руському неовізантійському стилі, який є різновидом неокласицизму. Проєкт собору приготували архітектори Іван Штром і Павло Спарро, удосконалив архітектор Олександр Беретті.
- Львівська політехніка. В архітектурі змішані композиційні прийоми та елементи оздоблення різних стилів, використані мотиви неокласицизму та італійського неоренесансу.
- У радянський період неокласицизм був одним із лідерів. Неокласицисти в українській архітектурі поєднували традицію з ідеями авангарду. Архітектура, як і все мистецтво в Радянському Союзі, мала демонструвати непохитність тогочасного ладу, тому «пролетарська класика» 30-х років у післявоєнний період переродилася у «сталінський» ампір з його гігантоманією. У такому стилі споруд з елементами неокласики чимало в Києві, Харкові. У помпезних громадських спорудах використовували античні ордери, фасади були симетричні, декор мінімальним.
Архітектори конструктивісти та раціоналісти часто співпрацювали з майстрами неокласики; знані метри змінювали свій творчий вектор з плином часу, тому ситуація, коли на одному конкурсі авангардні проєкти були поруч із запропонованими у неоренесансних чи необарокових алюзіях, була типовою для кінця 20-х — початку 30-х років ХХ сторіччя.
- ↑ Though Giles Worsley detects the first Grecian influenced architectural element in the windows of Nuneham Park from 1756, see Giles Worsley, «The First Greek Revival Architecture», The Burlington Magazine, Vol. 127, No. 985 (April 1985), pp. 226—229.
- Мистецтво. 10 клас. Автор: Масол Л. М. — К., 2018[неавторитетне джерело]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | BNE: XX558784 · Freebase: /m/07xnmw, /m/05fwxvt · GND: 4171565-2 · J9U: 987007563185205171 · LCCN: sh85090747 · NKC: ph123230 |