Перейти до вмісту

Ахметов Рінат Леонідович

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ахметов.
Ахметов Рінат Леонідович
Народився21 вересня 1966(1966-09-21)[1] (58 років)
Країна Україна
Діяльністьпідприємець, політик, бізнесмен, економіст, банкір, промисловець
Alma materДонНУ (2001)
ЧленствоВерховна Рада України VI скликання і Верховна Рада України V скликання
Роки активності1995 — тепер. час
Посаданародний депутат України[2] і народний депутат України[3]
ПартіяПартія регіонів (2012)
Конфесіяіслам[4][5][…]
У шлюбі зСмирнова Лілія Миколаївна
ДітиАлмір, Дамір
Нагороди

Ріна́т Леоні́дович Ахме́тов (тат. Ренат Леонид улы Әхмәтов, Rinat Leonid ulı Äxmätov; нар. 21 вересня 1966, Донецьк, Українська РСР[7]) — український олігарх[8][9], банкір, економіст і політик татарського походження, народний депутат України від проросійської Партії Регіонів (2006—2007, 2007—2012), найбагатша людина України, президент ФК «Шахтар», власник кількох компаній, за даними розслідувачів, має кримінальне минуле[⇨]. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (1999). Був покровителем Віктора Януковича[10].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 21 вересня 1966 року в Донецьку в сім'ї шахтаря, за національністю — татарин. Перший запис у трудовій книжці датується 1995 роком. Місце роботи — «Донгорбанк», посада — керівник.

У 2001 році закінчив економічний факультет Донецького університету за спеціальністю «Маркетинг»[11].

Згідно з твердженням колишнього партнера Ріната Ахметова Сергія Тарути, на початку існування бізнес-імперії Ріната Ахметова він впродовж п'яти років не виходив за периметр власного маєтку в Донецьку[12].

З 15 жовтня 1996(19961015) року — президент ФК «Шахтар» (після вбивства 11 жовтня 1995(19951011) Ахатя Брагіна).

В середині 2023 року Bloomberg констатує, що через вторгнення олігархи в Україні, у тому числі й він, втатили значну частку свого впливу [13].

Депутатська діяльність

[ред. | ред. код]
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Партія регіонів 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Член фракції Партії регіонів у ВРУ V скл. (№ 7 у виборчому списку на виборах 2006 року) та у ВРУ VI скл. (№ 7 у списку на виборах 2007 року)[14]. За словами керівника фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, Ахметов надавав фракції серйозну підтримку, зокрема, аналітичні та експертні групи Ахметова розробляли для парламенту рекомендації по законопроєктах[15][16].

Ахметов є рекордсменом з пропущених засідань парламенту — за 4,5 роки роботи він пропустив 529 з 530 сесійних засідань, пройшовши письмову реєстрацію лише один раз[17]. З депутатської картки Ахметова його колеги по фракції голосували за практично всі запропоновані Партією регіонів законопроєкти, в тому числі й за резонансний проєкт Закону України «Про засади державної мовної політики», який посилював статус російської мови[18], як у першому читанні[19], так і в цілому[20].

У парламентських виборах 2012 р. участі не брав[21][22].

Бізнес

[ред. | ред. код]

1995 року зініціював створення Донецького міського банку («Донгорбанку») та очолив його.

2000 року Рінат Ахметов заснував компанію Систем Кепітал Менеджмент (SCM — System Capital Management), і з 7 квітня 2009 року є єдиним акціонером компанії[23][24].

SCM володіє контрольними пакетами акцій понад 500 підприємств, що працюють у гірничо-металургійній, енергетичній, телекомунікаційній, транспортній галузях, у банківському секторі, сільському господарстві, у сфері нерухомості тощо[25][26]. Є одним із найбільших інвесторів в економіку України. 2013 року частка підприємств SCM у ВВП України становила 3,9 %[27].

Головні активи Ахметова розташовано на Сході та Півдні України. З початку війни він втратив дві третини свого статку: це металургійні, енергетичні та аграрні потужності. Загалом росіяни зруйнували приблизно 70 його підприємств[28][29]

Азовсталь та ММК ім. Ілліча в Маріуполі були основою металургійного бізнесу Ахметова. Інші ж металургійні підприємства, «Запоріжсталь» та «Каметсталь», суттєво скоротили своє виробництво[30]. ДТЕК втратила 70 % зеленої генерації та 90 % теплової генерації[31].

Рінат Ахметов — найбільший український платник податків на доходи фізичних осіб і є одним із провідних власників, чиї бізнеси приносять Україні найбільші податкові надходження. 2011 року він став найбільшим платником податків серед фізичних осіб, сплативши 67,8 млн грн[32]. Та зберіг першість у наступні роки, зокрема сплативши 379,8 млн грн у сукупності за 2012—2014 роки[33][34]. 2018 року 90,2 млрд грн відрахувань SCM склали 22,6 % всіх надходжень до державного бюджету України[35][36]. Його компаніям довіряють в США, [37] і він везтиме LNG в Україну у 2024 році [38].

У липні 2022 року було оголошено, що Ахметов вийшов з медійного бізнесу. Було заявлено про плани «Медіа Група Україна» передати державі всі ефірні та супутникові телевізійні ліцензії та ліцензії друкованих медіа в Україні, а також припинити роботу онлайн-медіа. Це було пояснено набранням чинності закону про олігархів[39]. Згодом у письмових відповідях журналістам Washington Post він заявив: «Вимоги цього закону мене не стосуються: я пішов з політики в 2012 році, задовго до вступу закону в силу, і повертатися в політику я не планую» (The requirements of this law do not apply to me: I quit politics in 2012, long before the law entered into force, and I do not plan to come back into politics)[40]. У 2023 році Ахметов завершив другу чергу найбільшої і Європі Тилігулської ВЕС[41]. Міністр юстиції України Денис Малюська влітку 2022 року повідомив, що Рінат Ахметов більше не відповідає критеріям «олігарха»[42].

Активи

[ред. | ред. код]

Активи Ахметова крім України представлені у Європі та Північній Америці[43]. Чисельність співробітників підприємств, що належать СКМ, становить біля 200 тис. осіб[26]. До основних активів Ахметова, станом на 2022 рік, належать наступні компанії:

За час війни з лютого 2022 року зруйновано найбільші меткомбінати Ахметова «Азовсталь» та ММК імені Ілліча та 90 % теплової генерації ДТЕК[47][48].

Рейтинги

[ред. | ред. код]
Ахметов, 2007

У рейтингах журналу «Кореспондент» «Найзаможніші люди України» Рінат Ахметов стабільно посідає перше місце:

  • 2006 р. — $▲ 11,8 млрд.[49]
  • 2007 р. — $▲ 15,6 млрд.[50]
  • 2008 р. — $▲ 31,1 млрд.[51]
  • 2009 р. — $▼ 9,6 млрд.[52]
  • 2010 р. — $▲ 17,8 млрд.[53]
  • 2011 р. — $▲ 25,6 млрд.[54]
  • 2012 р. — $▼17,8 млрд.[55]
  • 2013 р. — $▲18,3 млрд.[56]
  • 2014 р. — $▼ 10,1 млрд.[57]
  • 2019 р. — $▼ 7,7 млрд.[58]
  • 2020 р. — $ 7,7 млрд.[59]
  • 2021 р. — $▲8,5 млрд.[60]

Відповідно до щорічного рейтингу видання «Форбс» статки Ріната Ахметова складають:

Вперше до глобального рейтингу «Forbes» Ахметов потрапив у 2005 році зі статками у $ 2,4 млрд[73]. Згідно з «Форбс Україна» статки Ахметова сягнули найвищої позначки у 2013 році[74]. Дані оцінки стосуються не до особистого капіталу Ахметова, а вартості активів Групи SCM[75], прибуток від діяльності якої традиційно не розподіляється[76], а щорічно спрямовується на подальший розвиток бізнесу[77][78].

У 2012 році журнал «Фокус» розмістив бізнесмена у списку 20 найуспішніших аграріїв України, де він разом з іншим олігархом, проросійським політиком Новинським посів шосте місце (агрохолдинг HarvEast Holding — земельний банк — 220 000 га)[79].

В рейтингу ТОП-100 найвпливовіших людей України 2013 року за версією журналу «Кореспондент» Ахметов посідає 2-ге місце[80].

У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки Ріната Ахметова оцінено у $9,629 млрд[81] та відзначено, що Ахметов є в Україні найбагатшим — навіть попри те, що протягом минулого року його статки зменшилися на 21 %. У 2021 році Ахметов знову очолив рейтинг NV. Його статки склали $11,5 мільярдів[82].

За рейтингом Bloomberg у березні 2023 року статки Ріната Ахметова сягнули $5,29 млрд (№ 465 у світі)[83].

Авіапарк

[ред. | ред. код]

Станом на 2021 рік користувався трьома літаками:

Влітку 2024 року через війну він виставив на продаж свої літаки[88].

Благодійність

[ред. | ред. код]

Посідає перші позиції за обсягом коштів, виділених на благодійність[89][90][91].

Докладніше: Фонд Ріната Ахметова

У грудні 2022 видання Washington Post назвало Ахмєтова найбільшим приватним донором під час війни, який надав допомоги на $100 млн[40]. 2005 року Ахметов створив корпоративний благодійний фонд СКМ «Розвиток України» (з 2018 року — Фонд Ріната Ахметова)[92]. Головні напрямки діяльності: здоров'я нації, сім'я, адресна допомога, культура, освіта[93][94]. З березня 2008 року фонд відокремлено від компанії, він діє як особистий фонд Ахметова, залишаючись партнером СКМ[95][96].

З 2007 по 2013 рік працював фонд «Ефективне управління», заснований та профінансований Ахметовим на суму $ 50 млн. Організація підтримувала органи влади та інститути громадянського суспільства в економічному розвитку України[97][98]. За час роботи фонд презентував «Звіт про Конкурентоспроможність України» на Світовому економічному форумі[99] та створив два кластери у Львові (IT і деревообробний)[100].

Докладніше: Фонд «Ефективне управління»

У серпні 2014 року на базі фонду «Розвиток України» було створено Гуманітарний штаб Ахметова «Допоможемо», що надає гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів, медикаментів, психологічної допомоги. За три роки штаб допоміг 1,14 млн людей, за його допомоги було евакуйовано 39 тис. людей із зони бойових дій з Росією. З лютого 2017 року штаб працює лише на підконтрольних Україні територіях. У Донецькій області штаб є однією з найбільш відомих благодійних організацій (2018)[101][102][103].

У березні 2020 року Ахметов став фінансово допомагати в боротьбі з COVID-19, він став куратором низки областей (Донецької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської) та окремих міст (Кривий Ріг)[104]. 2020 року Ахметов виділив 300 млн грн на боротьбу з коронавірусом[105]. ФРА надав з 2014 року понад 13 мільйонів продуктових наборів. Фонд з початку війни передав 700000 одиниць медикаментів[106].

Допомога мусульманам України

[ред. | ред. код]

21 квітня 2019 року Ахметов подарував кримськотатарській громаді земельну ділянку для будівництва культурного центру із мечеттю у Києві.[107][108]

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Наприкінці січня Ахметов 2014 року виступав за скасування законів про диктатуру (прийняття яких спершу підтримав), мав зустріч з послом США[109][110]. У той же час, офіційна позиція Партії регіонів (у заявах від 3 грудня по 24 січня) залишалася іншою[111][112].

Зміна позицій

[ред. | ред. код]

13 січня 2015 року холдинг «Сегодня мультимедиа» (входив у «Медіа Група Україна») призначив шеф-редактором газети «Сегодня» проросійського журналіста Олеся Бузини[113], у березні Бузину було звільнено[114].

Станом на 18 січня 2015 року, як стверджує Олексій Братущак, від усіх структур Ахметова лише капітан ФК «Шахтар» хорват Дарійо Срна у Бразилії висловив жалобу за загиблими 13 січня під Волновахою[115].

2014 року засудив дії російських та проросійських терористів, що окупували Донецьк, створивши так зване «ДНР»[116].

Українські журналісти стверджували, що донецькими і луганськими озброєними сепаратистами[117][118], які захопили на початку квітня 2014 року Донецьку та Луганську ОДА та низку інших будівель та частково замінували їх і, за твердженням СБУ, утримували понад 60 заручників[119], керували люди Ахметова і Єфремова[120][121]. Ахметов також начебто прибув вночі до сепаратистів Донецька і повідомив їм, що якщо почнеться штурм будівлі Донецької ОДА силовиками — буде разом з цими людьми.[122]

31 січня 2015 року Генпрокурор Віталій Ярема заявив, що Ахметова як свідка допитали у справі про фінансування тероризму на Донбасі. ЗМІ повідомляли, що Ахметова допитували 22 січня протягом шести годин[123][124]. Пізніше Ахметов підтвердив цю інформацію у своєму коментарі ЗМІ, зазначивши, що, на його думку, до нього більше питань нема[125].

1 жовтня 2015 року український військовий й журналіст Дмитро Тимчук повідомив, що у вересні Ахметов їздив на територію окуповану «ДНР», де відвідав школу, у якій він навчався, і пообіцяв відремонтувати власним коштом один з районів Донецька[126]. Пресслужба Ахметова назвала цю заяву провокацією і запевнила, що Ахметов не був у Донецьку з моменту, як покинув місто у травні 2014 року[127][128]. 19 листопада Тимчук заявив, що на Донбасі цілі райони залишаються під контролем Ахметова[129].

У березні 2017 року бізнеси SCM повідомили про втрату контролю над своїми підприємствами на території «ДНР», «ЛНР», підприємства під українською юрисдикцією, що розташовані на території самопроголошених республік, перейшли під їхнє «зовнішнє управління» і були націоналізовані[130][131][132].

У лютому 2023 року в тимчасова окупаційна «влада» Криму конфіскувала майно Ахметова[133].

Ахметов із початку повномасштабного вторгнення РФ спрямував на підтримку ЗСУ й цивільного населення 10 млрд грн[134].

Реакція на російське вторгнення

[ред. | ред. код]

«Я вже не раз казав і ще раз скажу: щасливим Донецьк, щасливим Донбас може бути тільки в єдиній і щасливій Україні», — сказав він 16 лютого 2022 року[135]. 22 лютого 2022 року Ахметов оголосив про сплату SCM податків наперед на мільярд грн[136]. Після початку повномасштабного вторгнення, Ахметов засудив дії російської влади[137] й зупинив металургійні підприємства «Азовсталь» і Маріупольський металургійний комбінат, щоб вони не працювали під окупацією[138].

За даними Ахметова, протягом 2022—2024 року фондом «Сталевий фронт» було передано ЗСУ 6000 дронів, 700 автомобілів та спецмашин[139], 189 тис. одиниць захисної амуніції, зокрема, 150 тис. бронежилетів[140], 959 тис. продуктових наборів, 2 млн одиниць медикаментів, 596 тис. літрів палива[141].

19 липня 2022 р. Ахметов заявив, що укладення мирного договору з Російською Федерацією можливе лише на умовах України, тобто, виведення військ Росії з окупованих територій та повернення конролю над окупованими територіями. Олігарх заявив, що Україна бореться не лише за свою Свободу та свободу усієї Європи[142].

Метінвест виробляє крицю, з якої виготовляють захисні пластини для бронежилетів. Військовим, теробороні, рятувальникам та силовикам було передано 150 тис. штук[140]. Компанія почала серійне виробництво сталевих танкових екранів для захисту від FPV-дронів, виготовлено 25 систем захисту, з яких сім — для танків M1 Abrams[143].

З 24 лютого до травня 2022 року було заявлено, що бізнеси Ахметова переказали 2,1 млрд грн на допомогу та підтримку ЗСУ та ТРО[144][145]. З 24 лютого до 1 липня 2022 року ця цифра склала 2,7 млрд грн[146].

За власними твердженнями, протягом 2022—2023 років Ахметов переказав на допомогу ЗСУ та ТРО від 4,3 до 6,7 млрд грн[147][148][149]. У січні 2023 року Ахметов оголосив про запуск проєкту "Серце «Азовсталі» для допомоги захисникам Маріуполя та сім'ям загиблих воїнів[150].

У червні 2022 року Ахметов подав позов до Європейського суду з прав людини проти РФ щодо компенсації збитків від війни[151]. А у серпні наступного року через фінансування сил оборони України росіяни порушили проти нього карну справу і наклали арешт на його майно в РФ[152].

Його ініціатива «Сталевий Фронт» також передала Головному Управлінню Розвідки ЗСУ 3 броньовані десантно-штурмові корабля. [153]

Є найбільшим донором ЗСУ[154].

Понад 12 тисяч співробітників його бізнесів стали до лав Збройних сил України. Загинули 846 працівників (військових і мирних), 97 осіб зникли безвісти, а 69 потрапили в полон[155].

У листопаді 2024 року стало відомо, що ДТЕК отримає 62,8 млн євро від Європейської комісії та 46,1 млн доларів від уряду США на відновлення зруйнованих російськими атаками потужностей і підготовку електростанцій до майбутньої зими[156].

Станом на середину серпня Допомога Україні та українцям від бізнесу SCM, Фонду Ахметова та ФК «Шахтар» досягла 10 млрд грн з початку війни[157].

ФК Шахтар

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шахтар (Донецьк) та Донбас Арена

15 жовтня 1995 року на стадіоні в Донецьку в результаті вибуху під час матчу між командами «Шахтар» та «Таврія» загинув попередній власник клубу «Шахтар» Ахать Брагін[158]. 11 жовтня 1996 року став президентом ФК «Шахтар»[159]. У 1999 році за його ініціативою створена Академія ФК Шахтар для підготовки молодих гравців[160].

На чолі клубу змінив підхід до управління клубом і переклав оперативне керівництво на менеджерів[161]. Команда п'ятнадцять[162] разів ставала чемпіоном країни[163], чотирнадцять[164] разів вигравала Кубок України[165], дев'ять разів перемагала у матчах за Суперкубок України[166], а також вперше в історії України завоювала Кубок Ліги Європи УЄФА[167].

У 2009 році в Донецьку за ініціативи Ріната Ахметова було збудовано та відкрито футбольний стадіон «Донбас Арена», що був здатний вмістити більш ніж 50 000 глядачів[168]. «Донбас Арену» було визнано кращим стадіоном Євро-2012[169], і вона потрапила до рейтингу 25 кращих стадіонів за всю історію Ліги Чемпіонів[170].

В умовах посилення політичної кризи і початку конфлікту на сході України ФК Шахтар покинув Донецьк у травні 2014 року. З весни 2014 року тренувальна база клубу знаходиться в Києві. Домашній стадіон поперемінно дислокується у Львові («Арена Львів», 2014—2017), Харкові («Металіст», 2017—2020), Києві (НСК «Олімпійський», з 2020 року)[171][172][173].

Донбас Арена, в свою чергу, з серпня 2014 року і до втрати контролю над стадіоном в 2017 році була центром розподілення гуманітарної допомоги Гуманітарного штабу «Допоможемо» Фонду Ріната Ахметова[102][174][175].

Протягом конфлікту на Донбасі Донбас Арена одержала численні ушкодження через попадання снарядів[176][177].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Родина та особисте життя

[ред. | ред. код]
  • Батько: Леонід Ахметов, працював шахтарем, помер у 1991 році від захворювання легень[189]
  • Мати: Някія Насредінівна — голова наглядової ради ЗАТ «СКМ»
  • Дружина: Лілія Миколаївна Смирнова (1965 р.н.) — голова ревізійної комісії ЗАТ «СКМ»
  • Брат: Ігор Ахметов (працював шахтарем, після перенесеного туберкульозу покинув роботу)[190]. Помер 24 січня 2021 року[191]
  • Син: Дамір (1988 р.н.). 14 квітня 2017 року стало відомо, що у сина Даміра і його дружини Діани народилася дочка[192]
  • Син: Алмір (1997 р.н.).

Критика

[ред. | ред. код]

Зв'язки з криміналом

[ред. | ред. код]

Деякі видання в Україні та європейських країнах неодноразово заявляли про імовірне «кримінальне минуле» Ахметова; наприклад, журналіст Тарас Кузьо, дослідник Іван Качановський, професор Hans van Zon[193][194][195] повідомляють, що у 1980-х роках Ахметов був асистентом Ахатя Брагіна у незаконному бізнесі з торгівлі одягом[194]: «Ще в 1986 році Рінат і його брат Ігор були залучені до злочинної діяльності».[194]. На початку 1990-х років Ахметов нібито незаконно почав купувати нерухомість в Донецьку за сприяння Володимира Малишева, генерал-лейтенанта Глави Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області[194]. Пізніше Малишев став начальником служби безпеки компанії Ахметова[196].

У книзі «Донецька мафія. Антологія»[197] український дослідник Сергій Кузін стверджує, що Ахметов був причетний до мафії в ранні роки. У 2008 році книга була оголошена плагіатом Донецьким апеляційним судом, а автори книги Борис Пенчук, Сергій Кузін і Фонд «Антикорупція» зобов'язані виплатити 200 тис. гривень відшкодування за порушення авторських прав редактору регіонального тижневика «Кримінал-експрес», авторові книги «Хроніка донецького бандитизму» Олександру Кучинському, на основі нарисів якого і було підготовлено «Антологію».[198][199][200]

Ендрю Вілсон, учений-спеціаліст з української політики, характеризує Ахметова як колишнього «лідера» в татарському клані Ахатя Брагіна, відповідального за використання мафіозних методів для витіснення «червоних директорів» з Індустріального союзу Донбасу[201]. Сам олігарх у інтерв'ю заявив, що безпосередньо не був пов'язаним із криміналом[40].

У жовтні 1995 року Брагін, його колишній наставник і президент ФК «Шахтар», був підірваний разом з шістьма своїми охоронцями на клубному стадіоні під час матчу[202]. Брагін та його соратники мали тривалий конфлікт з мафіозними групами і бізнесменами-конкурентами, і пережив кілька замахів на своє життя. Брагін, який, як вважають, відігравав провідну роль в українській мафії, після смерті був замінений Ахметовим на посаді президента «Шахтаря»[195]. Дехто пов'язує Ахметова зі смертю Брагіна[201]. Після смерті Ахметов, як то кажуть, «дістав у спадок величезну фінансову імперію від Брагіна»[194]. Ахметов відповів на ці звинувачення під час інтерв'ю у 2010 році, заперечуючи, що він ніколи не успадковував гроші: «Я заробив свій перший мільйон на торгівлі вугіллям і коксом […] Це був ризик, але це було того варте»[203].

У вересні 1999 року офіційний документ українського МВС «Огляд найнебезпечніших організованих злочинних структур в Україні» визначив Ахметова як лідера організованого злочинного угрупування. У документі група пов'язувалась з відмиванням грошей, фінансовим шахрайством і контролем за численними великими і фіктивними фірмами[196][204].

Після українських президентських виборів у 2004 році та помаранчевої революції, за повідомленнями журналів «Post-Soviet Affairs» і «The Nation», Ахметов був звинувачений у вбивстві і запідозрений у причетності до організованої злочинності в Донецькій області[205][206].

У червні 2005 року Сергій Корнич, керівник економічного відділу злочинів Міністерства внутрішніх справ, публічно заявив, що Ахметов був «головою організованої злочинної групи»[207].

2011 року Геннадій Москаль, який у 2005 році був заступником міністра внутрішніх справ України, дав інтерв'ю українському журналу «Профіль», де він стверджував, що у 2005 році виконував доручення Віктора Ющенка із розслідування імовірної участі Ахметова в організованій злочинності. За словами Москаля, Міністерство внутрішніх справ України досліджувало всі інциденти, пов'язані зі зниклими безвісти в 1990-х роках у Донецькій області, які мали майно, що залишилося, та його нинішніх власників, але щонайменших зв'язків із Рінатом Ахметовим та його оточенням нібито так і не було знайдено.[208] В інтерв'ю Москаль резюмував цю ситуацію таким чином: «На Ахметова у 2005-му нічого не було. Просто Ющенкові знадобився спонсор».[208]

Процес у британському суді

[ред. | ред. код]

2007 року спроби інтернет-видання «Оглядач» написати докладну біографію Ахметова закінчилися гучним судовим процесом. Того року Ахметов подав до британського суду[209] на українське інтернет-видання «Оглядач» за наклеп в циклі статей журналіста Тетяни Чорновол (відповідачами визначені були також тодішні головний редактор «Оглядача» Олег Медвєдєв і випусковий Ярослав Білик та сама Чорновол), яка в них зібрала унікальний матеріал спогадів жителів «Жовтневого», де пройшли дитинство та юність бізнесмена і виграв його[210]. Британський адвокат бізнесмена заявив, що нетрадиційний для України позов саме до англійського суду було зроблено для того, щоб усі учасники справи були впевнені в справедливості судового розгляду[211]. Однак британський суд в процесі не повідомив вчасно відповідача[212] і не надав всіх можливостей для захисту[213][214][215][210].

В фіналі справи керівництво «Оглядача» змушене було вибачитись[216] за «неперевірену і неправдиву інформацію» і погодилось виплатити 100 000 доларів США Ахметову, однак журналістка Тетяна Чорновол не захотіла вибачатись перед Ахметовим і вказала, що відповідає за кожне надруковане нею слово, та не зовсім розуміє, за що вибачався «Оглядач»[217][218] Після успіху з виданням «Оглядач» у Лондоні представники сторони Ріната Ахметова подали позов на українську англомовну газету Kyiv Post. Процес закінчився домовленістю сторін із неоголошеними подробицями. 2010 року Kyiv Post заблокував доступ до свого українського вебсайту користувачам із Британії на знак протесту проти маніпуляції англійськими законами щодо наклепу.[219]

У 2013 році Тетяна Чорновол опублікувала розширену і доповнену версію цих статей[220][221][222].

Цікаво, що у 2012 році Британія, внаслідок багатотисячних петицій та інших скандальних судових рішень[223], вирішила реформувати закони про наклеп, які привабили Ахметова та його адвокатів[224][225], а Конгрес Сполучених Штатів Америки був вимушений ухвалити закон, що заборонив американським громадянам вирішувати спори в британських судах, щоб убезпечитись від подібних випадків[224].

За припущенням багатьох ЗМІ, саме через своє кримінальне минуле[226][227][228] Ахметов роками не може отримати візу для поїздки у США, попри те, що володіє у цій країні активами більш, ніж на 1 млрд доларів[229].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. ↑ http://www.riazhaq.com/2014/05/ukraines-muslim-billionaire-akhmetov.html
  5. ↑ https://muh12royanfatih.wordpress.com/2017/10/07/ukraines-muslim-rinat-akhmetov-shakhtar-donetsk-owner/
  6. ↑ https://muslimmosques1.wordpress.com/2014/09/21/ahat-jami-mosque/
  7. ↑ http://www.anti-crime.org/blacklist.php?ni=3157[недоступне посилання з вересня 2019]
  8. ↑ Заика, Богдан; Букатюк, Уляна; Самофалов, Андрей (20 листопада 2021). Олігарх розлютився. Ахметов втрачає мільярди у війні з Зеленським. 5 прикладів. LIGA (укр.). Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 22 січня 2022.
  9. ↑ Тимоти Гартон, Эш; Снайдер, Тимоти (22 серпня 2005). «Оранжевая революция». Россия в глобальной политике (рос.). Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 22 січня 2022.
  10. ↑ "Непереконливе виправлення Януковича — колишнього «хлопчика на побігеньках» у колишнього «наперсточника» Ріната Ахметова… (огляд європейської преси).
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Тарута: Ахметов пять лет не выходил за территорию дома. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
  13. ↑ «Втратили вплив через війну»: в Україні анулювали політичну владу олігархів — Bloomberg
  14. ↑ Краткая биография — Ахметова Рината Леонидовича // УБОП. Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 1 грудня 2011.
  15. ↑ Ефремов рассказал, почему Ахметов не ходит в Раду, и пообещал максимальную явку регионалов. «Корреспондент». 28 лютого 2011. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
  16. ↑ Тимошенко: если резолюция ПАСЕ будет адекватна, это поможет. УНІАН. 10 листопада 2010. Процитовано 29 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (рос.)
  17. ↑ Янукович-батько ходив у парламент ще гірше, ніж Янукович-син // Українська правда. Архів оригіналу за 31 травня 2012. Процитовано 30 травня 2012.
  18. ↑ Лише російська мова зможе скористуватись з закону про мови — експерт. Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 4 липня 2012.
  19. ↑ Віртуальний Ахметов голосував закон про мови [Архівовано 9 липня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда
  20. ↑ Передвиборча зМОВА [Архівовано 6 липня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда
  21. ↑ Ахметов не собирается участвовать в парламентских выборах-2012. ЛІГА.net. 19 грудня 2011. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 29 травня 2021. (рос.)
  22. ↑ Ахметов більше не піде в депутати
  23. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-04-25 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Ділай Н.Г. Вітчизняний досвід функціонування холдингових структур у діяльності підприємств : [арх. 7 листопада 2021] // Науковий вісник Чернівецького університету : Збірник наукових праць. — Чернівці : ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2014. — Вип. 717. — С. 99. — ISSN 2519-240X.
  26. ↑ а б 30 років незалежності України в ключових економічних подіях : [арх. 08.11.2021] / Владислав Недашківський // Finance.ua. — 2021. — 29 жовтня. — Дата звернення: 13.11.2021.
  27. ↑ СКМ забезпечує майже 4% ВВП України, — дослідження : [арх. 08.11.2021] // РБК-Україна. — 2013. — 22 листопада. — Дата звернення: 13.11.2021.
  28. ↑ Окупанти зруйнували близько 70 підприємств SCM
  29. ↑ Бізнес-анатомія імперії Ріната Ахметова. Наскільки збіднів через війну найбагатший українець. Оцінка Forbes
  30. ↑ Сталевий фронт. Як Рінат Ахметов поставив бізнес на військові рейки
  31. ↑ ДТЕК втратив 90 % потужностей, однак всі об'єкти підлягають відновленню — гендиректор компанії
  32. ↑ Ахметов став найбільшим платником податків України : [арх. 08.11.2021] // LB.ua. — 2012. — 8 червня. — Дата звернення: 13.11.2021.
  33. ↑ Персональный вклад: 10 бизнесменов, уплативших больше всего налогов с личного состояния[недоступне посилання] : [рос.] : [арх. 22.06.2019] / Виталий Кравченко, Анастасия Мишина // Forbes Україна. — 2015. — 8 декабря. — Дата звернення: 13.11.2021.
  34. ↑ Forbes назвав топ-10 платників податків України : [арх. 31.10.2021] // Корреспондент. — 2015. — 8 грудня. — Дата звернення: 13.11.2021.
  35. ↑ Кормильцы нации: кто платил налоги последние пять лет. Топ 30 : [рос.] : [арх. 08.11.2021] // ЛІГА.net. — 2019. — 28 мая. — Дата звернення: 13.11.2021.
  36. ↑ ТОП-100 платників податків 2018 року: газ, тютюн та енергетика : [арх. 07.11.2021] / Сергій Головньов, Юрій Віннічук // Цензор.нет. — 2019. — 29 січня. — Дата звернення: 13.11.2021.
  37. ↑ Компании Ахметова получили кредиты от правительства США
  38. ↑ ДТЭК Ахметова заключил контракт на импорт сжиженного газа из США — FT
  39. ↑ Ахметов відмовився від своїх телеканалів та медіа-бізнесу. РБК-Украина (рос.). Процитовано 11 липня 2022.
  40. ↑ а б в War has tamed Ukraine's oligarchs, creating space for democratic change
  41. ↑ Інвестиції під час війни: ДТЕК і Vestas побудують найбільшу вітрову електростанцію в Україні за 450 млн євро
  42. ↑ Ахметов не відповідає критеріям «олігарха» — Малюська
  43. ↑ Vadym Denysenko. Donetsk financial industrial groups consolidation at the turn of the XXI century : [арх. 8 листопада 2021] : [англ.] // СХІД : Науковий спеціалізований журнал. — 2020. — № 6 (170). — P. 10. — ISSN 1728-9343. — DOI:10.21847/1728-9343.2020.6(170).219301.
  44. ↑ ПрАТ «СКМ» Ріната Ахметова змінює форму власності на ТОВ
  45. ↑ Розвиток інституціонального середовища промислового виробництва з урахуванням галузевої специфіки : Монографія / Л.Л. Стариченко , Д.Ю. Череватський, Ю.С. Залознова та ін. ; за заг. ред. акад. НАН України О.І. Амоші. — К. : НАН України, Інститут економіки промисловості, 2016. — С. 27. — 160 с. — ISBN 978-966-02-8014-4.
  46. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-02-03 у Wayback Machine.]
  47. ↑ Метинвест Ахметова один из крупнейших инвесторов Украины
  48. ↑ Росія зруйнувала 90 % ТЕС Ахметова — Тимченко
  49. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  50. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  51. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  52. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  53. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-08-04 у Wayback Machine.]
  54. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-01-25 у Wayback Machine.]
  55. ↑ url=http://files.korrespondent.net/projects/top50/2012/1433983 [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
  56. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 лютого 2014. Процитовано 4 червня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2014-02-13 у Wayback Machine.]
  57. ↑ Новий рейтинг найбагатших українців / Лілія Стрілець // Факти (ICTV). — 2014. — 31 жовтня. — Дата звернення: 01.10.2021. — Цитата: ««Новое время» вперше публікує такий список, раніше команда видання працювала над подібними рейтингами в журналі «Кореспондент»».
  58. ↑ 100 найбагатших. Рейтинг Корреспондента (2019) : [арх. 13.05.2021] // Корреспондент. — 2019. — 27 вересня. — Дата звернення: 01.10.2021.; 2019 рік — вихід рейтингу після 5-річної перерви
  59. ↑ 100 Найбільш заможних. Рейтинг Корреспондента (2020) : [арх. 02.03.2021] // Корреспондент. — 2020. — 11 листопада. — Дата звернення: 01.10.2021.
  60. ↑ ТОП-100 самых богатых украинцев. Рейтинг Корреспондента : [рос.] : [арх. 31.10.2021] // Корреспондент. — 2021. — 28 октября. — Дата звернення: 08.11.2021.
  61. ↑ а б в г д Forbes List Directory. Форбс. Архів оригіналу за 20 лютого 2023. Процитовано 20 лютого 2023. (англ.)
  62. ↑ а б в Rinat Akhmetov — профіль в журналі Форбс (англ.)
  63. ↑ Rinat Akhmetov — профіль в журналі Форбс (англ.)
  64. ↑ Богатейшие украинские бизнесмены в мировом рейтинге Forbes : [рос.] : [арх. 12.08.2020] // Форбс (журнал). — 2015. — 2 марта. — Дата звернення: 01.10.2021.
  65. ↑ Статки Ахметова скоротилися до $2,3 млрд : [арх. 29.03.2017] // LB.ua. — 2016. — 1 березня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  66. ↑ Ахметов за рік став вдвічі багатшим – Forbes : [арх. 09.08.2020] // Економічна правда. — 2017. — 21 березня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  67. ↑ У рейтингу мільярдерів Forbes 7 українців : [арх. 08.04.2019] // BBC. — 2018. — 6 березня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  68. ↑ У рейтинг Forbes потрапили сім українців : [арх. 24.09.2021] // Економічна правда. — 2019. — 5 березня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  69. ↑ Шість українців увійшли до рейтингу мільярдерів Forbes: Ахметов за рік втратив 600 позицій : [арх. 24.09.2021] // УНІАН. — 2020. — 8 квітня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  70. ↑ Forbes Billionaires 2021: The Richest People in the World = [Forbes Billionaires 2021: Найбагатші люди світу] : [англ.] // Forbes. — Дата звернення: 01.10.2021.
  71. ↑ Ахметов відіграв позиції в глобальному рейтингу Forbes, але його статок в 23 рази менший, ніж у Безоса / Люба Балашова // НВ Бізнес. — 2021. — 6 квітня. — Дата звернення: 01.10.2021.
  72. ↑ а б Rinat Akhmetov
  73. ↑ Рінат Ахметов : [арх. 14.08.2021] // Форбс Україна. — Дата звернення: 01.10.2021.
  74. ↑ Украинский Forbes впервые с 2016 года назвал 100 богатейших украинцев : [рос.] : [арх. 18.07.2021] // Форбс (журнал). — 2020. — 28 мая. — Дата звернення: 01.10.2021.
  75. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 24 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  76. ↑ Ахметов опубликовал декларацию о доходах. УНІАН. 24 травня 2011. Процитовано 29 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (рос.)
  77. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 24 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  78. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 24 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  79. ↑ 20 самых успешных аграриев Украины. Рейтинг Фокуса. «Фокус». 15.06.2012. Архів оригіналу за 22.09.2012. Процитовано 06.09.2019.
  80. ↑ ТОП-100 журналу Корреспондент. Повний список найвпливовіших людей України. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 23 серпня 2013.
  81. ↑ Золотая сотня. Топ-100 самых богатых украинцев — рейтинг НВ и Dragon Capital. nv.ua. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 30 листопада 2019.
  82. ↑ У ТОП-100 найбагатших українців потрапило 8 львів’ян. lvivski.info (укр.). 5 листопада 2021. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
  83. ↑ Rinat L. Akhmetov
  84. ↑ а б Чим можуть похвалитися українські бізнесмени: дорогі яхти та літаки семи учасників Forbes [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.], Ліга. БІЗНЕС, 2.08.2021
  85. ↑ P4-RLA SYSTEM CAPITAL MANAGEMENT (SCM) AIRBUS A319-100 ACJ [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.], planespotters.net
  86. ↑ Ахметов купил самолет, как у Путина [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.], Главком, 24 березня 2015
  87. ↑ ЗМІ: Ахметов купив новий літак, як у Путіна (фото) [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.], УНІАН, 24.03.15
  88. ↑ Рінат Ахметов виставив на продаж свої літаки
  89. ↑ Топ-10 найбільших бізнесменів-філантропів України : [арх. 05.05.2015] // УНІАН. — 2009. — 15 грудня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  90. ↑ Крупнейшие благотворительные фонды публичных украинцев — 2010[недоступне посилання] : [рос.] : [арх. 24.05.2012] // Контракти. — 2011. — 28 апреля. — Дата звернення: 30.10.2021.
  91. ↑ Корреспондент: Мистецтво вимагає пожертвувань. Топ-10 благодійників України : [арх. 05.08.2018] // Корреспондент. — 2011. — 20 грудня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  92. ↑ БО «Фонд Ріната Ахметова» // Opendatabot. — Дата звернення: 30.10.2021.
  93. ↑ Воробьёва О.Ю. Благотворительность и меценатство как компонент корпоративной социальной ответственности бизнеса : [рос.] // Управління проектами та розвиток виробництва : Збірник наукових праць. — Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2011. — № 3 (39). — 93-98 с. — ISSN 2222-8810.
  94. ↑ Артур Левицький. Інфраструктурне забезпечення проектної діяльності у соціальній сфері / М.М. Іжа // Актуальні проблеми державного управління : Збірник наукових праць. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2014. — Вип. 1 (57). — С. 84. — 83-87 с. — ISSN 1993-8330.
  95. ↑ Дєліні М.М. Проблеми впровадження корпоративної соціальної відповідальності : [арх. 24 жовтня 2021] // Вісник Одеського національного університету. — Одеса : Гельветика, ОНУ імені І.І. Мечника, 2014. — Т. 19, вип. 2/5. — С. 40. — 38-41 с. — (Економіка). — ISSN 2304-0920.
  96. ↑ Євтушенко В.А. Внутрішні та зовнішні інституційні форми корпоративної соціальної відповідальності // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва : Збірник наукових праць. — Х. : ХНАДУ, 2013. — Т. 1. — С. 42. — 40-46 с. — ISSN 2226-8820.
  97. ↑ The Ukraine Competitiveness. Report 2008 : Towards Sustained Growth and Prosperity : [англ.] / ed. Margareta Drzeniek Hanouz, Thierry Geiger. — Geneva : World Economic Forum, 2008. — P. 266. — ISBN 978-92-95044-05-0.
  98. ↑ Чикаренко І. Імплементація сучасних менеджмент-орієнтованих підходів у реалізацію концепції кластеризації економіки міста // Державне управління та місцеве самоврядування : Збірник наукових праць. — Дніпро : ДРІДУ НАДУ, 2011. — Вип. 2 (9). — 217-226 с. — ISSN 2414-4436.
  99. ↑ Романко О.П. Методи та способи здійснення оцінки конкурентоспроможності регіону: світова практика і український досвід // Економіка та держава : наукове фахове видання. — К., 2019. — № №1643. — С. 44. — 42-45 с. — ISSN 2306-6806.
  100. ↑ Pavlysh E. V., Poklonskyy S. K. Clusters and cluster Policy in Ukraine : [англ.] // Економічний вісник Донбасу : Науковий журнал. — ЛНУ, ІЕП НАН України, 2013. — № 4 (34). — P. 113. — ISSN 1817-3772.
  101. ↑ М. Лапіна, О. Кузьміна. Благодійна діяльність у сучасній Україні // Вісник Приазовського державного технічного університету : Збірник наукових праць. — Маріуполь : ПДТУ, 2019. — Вип. 4. — С. 34-35. — 31-36 с. — ISSN 2225-6733.
  102. ↑ а б Наступ на Ахметова — які наслідки матиме закриття гумцентрів «Допоможемо» : [арх. 26.05.2021] / Ігор Бурдига // DW. — 2017. — 2 березня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  103. ↑ Топ-5 іменних благодійних фондів України : [арх. 12.05.2021] / Юрій Вишневський // Деловая столица. — 2017. — 18 грудня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  104. ↑ Тетяна Бевз. Регіональні особливості функціонування політичної системи України в контексті глобалізаційного виклику пандемії COVID-19 // Соціум. Документ. Комунікація : Збірник наукових праць. — Переяслав : ПХГПУ, 2020. — № 9/2. — С. 21. — 11-32 с. — ISSN 2518-7600.
  105. ↑ Близько 500 млн грн на боротьбу з ковідом дав Метінвест
  106. ↑ Скільки грошей Рінат Ахметов виділив на підтримку населення і військових у війни з Росією
  107. ↑ Проект строительства мечети в Киеве готов — Джемилев - Телеканал ATR. ATR.UA (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
  108. ↑ У Києві побудують мечеть замість 140-річної фабрики Шульца - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
  109. ↑ США спробували натиснути на Януковича через Ахметова [Архівовано 9 лютого 2014 у Wayback Machine.] // «Дзеркало тижня. Україна», 1 февраля в 10:39
  110. ↑ «Диктаторські закони» скасували, бо США «натиснули» на Ахметова? [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда, 01 лютого 2014, 12:53
  111. ↑ Партия Регионов сделала официальное заявление по Евромайдану [Архівовано 8 лютого 2014 у Wayback Machine.] // focus.ua, 03.12.2013 | 23:11
  112. ↑ Заявление Партии регионов: мы не допустим свержения власти [Архівовано 27 січня 2014 у Wayback Machine.] // Обозреватель, 24 января 2014, 13:53
  113. ↑ Шеф-редактором газеты «Сегодня» назначен Олесь Бузина [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] // 13 Января 2015, 18:20
  114. ↑ Олесь Бузина звільнений з посади шеф-редактора газети «Сегодня». Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  115. ↑ Чому Ахметов не Волноваха? [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] // 18 січня 2015, 20:35
  116. ↑ Ахметов: «„ДНР“ — проходимцы»
  117. ↑ Сепаратистів попереджають, якщо вони не складуть зброї, у них стрілятимуть. Архів оригіналу за 10 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  118. ↑ Сепаратисти, які захопили СБУ в Луганську, розпочали переговори з владою. Архів оригіналу за 10 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  119. ↑ У Луганську сепаратисти замінували будівлю СБУ і захопили 60 заручників. Архів оригіналу за 10 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  120. ↑ Джерело: донецькими і луганськими сепаратистами керують люди Ахметова і Єфремова. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  121. ↑ Сепаратисти досі утримують Донецьку ОДА. Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  122. ↑ У Донецьку Ахметов пояснив сепаратистам, що всі «у кого за Донбас болить душа» — його брати. Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
  123. ↑ Ярема: Ахметова допитали у справі Майдану та фінансування тероризму. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 31 січня 2015.
  124. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 2 лютого 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2015-04-13 у Wayback Machine.]
  125. ↑ Ахметов подтвердил вызов на допрос в ГПУ. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 7 квітня 2015.
  126. ↑ Миллиардер Ахметов ездил на оккупированную территорию, — Тымчук. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
  127. ↑ У Рината Ахметова опровергают его тайный визит в Донецк в сентябре. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 9 жовтня 2015.
  128. ↑ У Ахметова запевняють, що він не їздив у Донецьк до Захарченка. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 9 жовтня 2015.
  129. ↑ Ахметов остается царем и батюшкой-кормильцем в целых районах Донбасса — депутат. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 22 листопада 2015.
  130. ↑ СКМ Ахметова вважає неприйнятними спроби «націоналізації» у «ДНР-ЛНР»
  131. ↑ «ДНР» і «ЛНР» оголосили про «націоналізацію підприємств-нерезидентів»
  132. ↑ Ахметов визнав втрату контролю над підприємствами в ОРДЛО (оновлено)
  133. ↑ У Криму «націоналізували» майно Ахметова та Коломойського
  134. ↑ Ахметов із початку повномасштабного вторгнення РФ спрямував на підтримку ЗСУ й цивільних 10 млрд грн
  135. ↑ Донецьк може бути щасливим тільки в єдиній Україні — Ахметов
  136. ↑ Ахметов закликає до єдності перед загрозою й оголошує про сплату СКМ податків наперед на 1 млрд грн. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 29 березня 2022.
  137. ↑ Олігархи вже не мовчать. Але не всі. Хто з найбагатших українців досі не назвав путіна злочинцем | Економічна правда. web.archive.org. 14 липня 2022. Архів оригіналу за 14 липня 2022. Процитовано 14 липня 2022.
  138. ↑ Ukrainians Flee Mariupol as Russian Forces Push to Take Port City. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022.
  139. ↑ Сталевий фронт Ахметова передав на фронт вже 6000 дронів
  140. ↑ а б Ахметов: Ми виготовили вже 150 тисяч бронежилетів і не плануємо зупинятися
  141. ↑ ТРИМАЄ СТАЛЕВИЙ ФРОНТ: «МЕТІНВЕСТ» ЗА ПІВ РОКУ ВІЙНИ СПРЯМУВАВ НА ДОПОМОГУ УКРАЇНІ ПОНАД 1,9 МЛРД ГРИВЕНЬ
  142. ↑ Ахметов розповів, на яких умовах можливий мир з Росією
  143. ↑ В СКМ повідомили про початок виробництва захисних екранів для танків
  144. ↑ Ахметов передав на допомогу Україні з початку війни 2,1 млрд грн. Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  145. ↑ Ахметов передал на помощь Украине 2,1 млрд гривен. Архів оригіналу за 3 травня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  146. ↑ Український бізнес передав на підтримку ЗСУ та населення 2,7 мільярда гривень
  147. ↑ На розвиток тактичної медицини Рінат Ахметов спрямував 5 млн грн
  148. ↑ Ukraińska armia otrzymała nową obronę przed dronami
  149. ↑ З початку війни Ахметов передав на ЗСУ і гуманітарні програми 6,7 млрд гривень
  150. ↑ Трансфер Мудрика. Стало відомо, куди Ахметов спрямує кошти
  151. ↑ Ахметов подав проти Росії позов до ЄСПЛ щодо компенсації збитків
  152. ↑ У Росії заявили про арешт активів Ріната Ахметова у справі про фінансування ЗСУ. Економічна правда (укр.). Процитовано 8 серпня 2024.
  153. ↑ «Сталевий фронт» передав ГУР штурмові кораблі
  154. ↑ Топ-3 компанії, які найбільше задонатили на ЗСУ та гуманітарні потреби за час великої війни
  155. ↑ СКМ: За 2 роки повномасштабної війни Ахметов спрямував 7,6 млрд грн на допомогу Україні та українцям, у 2024 р. наростить ці зусилля
  156. ↑ Ukraine's largest private energy company to receive US$112 million from US and European Commission
  157. ↑ Допомога Україні та українцям від бізнесу SCM, Фонду Ахметова та ФК «Шахтар» досягла 10 млрд грн з початку війни
  158. ↑ Судитимуть підривника "хрещеного батька" Ахметова. Архів оригіналу за 19 вересня 2018. Процитовано 19 вересня 2018.
  159. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  160. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-11-23 у Wayback Machine.]
  161. ↑ Гусєв А.В. Зв'язки з громадськістю у сфері спорту // Держава та регіони : Фаховий науково-виробничий журнал. — Запоріжжя : КПУ, 2014. — № 1-2 (17-18). — С. 185. — 183-187 с. — (Соціальні комунікації). — ISSN 2219-8741.
  162. ↑ «Шахтар» переміг «Динамо» у 28-му турі УПЛ з футболу
  163. ↑ Шахтар 13-й раз став чемпіоном України, встановивши рекорд : [арх. 13.10.2020] // UA-Футбол. — 2020. — 20 червня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  164. ↑ «Шахтар» обіграв «Ворсклу» та завоював Кубок України з футболу
  165. ↑ «Шахтар» обійшов «Динамо» за кількістю завойованих трофеїв за час незалежності України : [арх. 11.05.2021] // LB.ua. — 2020. — 22 червня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  166. ↑ Суперкубковий розгром. Шахтар впевнено обіграв Динамо в матчі за трофей : [арх. 23.09.2021] // Sport.ua. — 2021. — 22 вересня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  167. ↑ День в історії: 12 років тому Шахтар виграв Кубок УЄФА : [арх. 24.10.2021] / Михайло Гема. — 2021. — 20 травня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  168. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-11-16 у Wayback Machine.]
  169. ↑ «Донбас Арена» — найкращий стадіон ЄВРО — 2012 / Васька Барандій // Футбол 24. — 2012. — 26 вересня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  170. ↑ Донбас Арену включено до рейтингу найкращих стадіонів в історії Ліги чемпіонів : [арх. 10.02.2020] // УНІАН. — 2020. — 9 лютого. — Дата звернення: 30.10.2021.
  171. ↑ «Шахтер» будет жить в Киеве а играть во Львове : [рос.] : [арх. 01.06.2016] // Comments.ua. — 2014. — 23 июля. — Дата звернення: 30.10.2021.
  172. ↑ «Шахтар» гратиме всі домашні матчі в Харкові : [арх. 01.02.2017] // LB.ua. — 2017. — 30 січня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  173. ↑ Шахтар змінив домашній стадіон. Контракт з НСК Олімпійський підписаний на три роки : [арх. 24.10.2021] // UA-Футбол. — 2020. — 27 вересня. — Дата звернення: 30.10.2021.
  174. ↑ Більше семисот тисяч жителів Донбасу отримали гуманітарну допомогу Ріната Ахметова. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  175. ↑ Донеччани отримали гуманітарну допомогу на «Донбас Арені». Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015. [Архівовано 2015-04-15 у Wayback Machine.]
  176. ↑ Через вибухову хвилю суттєво постраждала «Донбас Арена». Архів оригіналу за 13 січня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  177. ↑ Вночі один із снарядів потрапив в «Донбас Арену». Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2015.
  178. ↑ Указ Президента України № 829/2010 від 20 серпня 2010 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій». Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 24 серпня 2010.
  179. ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2006 року № 697/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
  180. ↑ Указ Президента України від 11 жовтня 2004 року № 1214/2004 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів та активістів українського футболу»
  181. ↑ Указ Президента України від 2 липня 2002 року № 598/2002 «Про відзначення державними нагородами України спортсменів та керівників акціонерного товариства "Футбольний клуб "Шахтар", м. Донецьк»
  182. ↑ Указ Президента України від 10 вересня 1999 року № 1152/99 «Про присвоєння почесного звання "Заслужений працівник фізичної культури і спорту України" працівникам Донецької області»
  183. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  184. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 січня 2008. Процитовано 1 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2008-01-18 у Wayback Machine.]
  185. ↑ http://www.fdu.org.ua/ua/news/36[недоступне посилання з серпня 2019]
  186. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31.03.2012. Процитовано 01.12.2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  187. ↑ Почесні громадяни Харківської області (2006-2020). WEB-проєкт Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки. Архів оригіналу за 28 червня 2020. Процитовано 07.09.2021. (укр.)
  188. ↑ Ахметов удостоєний нагороди УЄФА Football Leadership Award : [арх. 06.12.2021] / Григорій Мухін // LB.ua. — 2021. — 2 грудня. — Дата звернення: 18.12.2021.
  189. ↑ ЩЕРБИНА, Анастасия (23 серпня 2006). инат Ахметов: "Я не хочу умирать!". Gazeta.ua. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 20 лютого 2023.
  190. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-12-18 у Wayback Machine.]
  191. ↑ На 60-м году ушел из жизни Игорь Леонидович Ахметов, брат президента ФК «Шахтер» Рината Ахметова. shakhtar.com (рос) . 24 січня 2021. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
  192. ↑ У бізнесмена Ахметова народилась онука, - ЗМІ. ukranews.com. Українські новини. 14 квітня 2017. Архів оригіналу за 17 квітня 2017.
  193. ↑ Katchanovski, Ivan (14). The Orange Evolution? The "Orange Revolution" and Political Changes in Ukraine. Post-Soviet Affairs. 24 (4): 364. doi:10.2747/1060-586X.24.4.351. ISSN 1060-586X. {{cite journal}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  194. ↑ а б в г д van Zon, Hans (23 лютого 2007). The Rise of Conglomerates in Ukraine: The Donetsk Case. New York: Taylor & Francis. с. 387. ISBN 978-0-415-41268-1. Архів оригіналу за 28 червня 2014. Процитовано 2 березня 2012.
  195. ↑ а б Akhat Bragin. Kyiv Post. 10 грудня 2008. Архів оригіналу за 22 жовтня 2010. Процитовано 28 жовтня 2010.
  196. ↑ а б OC Prosecutions Rarely Successful In Ukraine. Organized Crime and Corruption Reporting Project. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 березня 2012. [Архівовано 2014-03-02 у Wayback Machine.]
  197. ↑ http://www.kyivpost.com/news/guide/general/detail/24676/print/
  198. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 14 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  199. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 червня 2012. Процитовано 19 жовтня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-06-17 у Wayback Machine.]
  200. ↑ Авторам книги "Донецкая мафия" придется заплатить 200 тысяч за плагиат. «Сьогодні». 28 листопада 2008. Архів оригіналу за 1 квітня 2012. Процитовано 29 травня 2021. (рос.)
  201. ↑ а б Помаранчева революція на Україну. — 2005. — С. 10-11. — ISBN 0300112904.
  202. ↑ van Zon, Hans (Autumn 2005). Is the Donetsk Model Sustainable? (PDF). GEOGRAPHIA POLONICA. 78 (2): 79. Процитовано 14 березня 2012.[недоступне посилання з лютого 2019]
  203. ↑ Дарованный конь Украины. www.news-ua.com. 21 вересня 2010. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 24.3ю2012. (рос.)
  204. ↑ МВС України Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю (PDF). 1999. Архів оригіналу (PDF) за 25 березня 2012. Процитовано 14 березня 2012.
  205. ↑ Ринат Ахметов — миф. Архів оригіналу за 20 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  206. ↑ Донецкая вендетта VI. Кому Ринат Ахметов обязан богатством и за что пока не ответил. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  207. ↑ Onyshkiv, Yuriy (Feb 25 2011). Lutsenko: Tymoshenko ties get you arrested. Kyiv Post. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 19 серпня 2011.
  208. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 14 березня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  209. ↑ Ринат Ахметов меняет биографию и подает в суд на тех, кто ее написал. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013. [Архівовано 2013-12-14 у Wayback Machine.]
  210. ↑ а б «Оглядач» винен Ахметову понад 100 тисяч доларів. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  211. ↑ Ахметов подав до англійського суду на журналістів «Оглядача». Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  212. ↑ Колектив інтернет-видання «Оглядач»: ми не отримували повістки на розгляд справи у лондонському суді. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  213. ↑ «Оглядачу» не дали захищатися від Ахметова в суді через відсутність британської адреси. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  214. ↑ Как без нас — нас осудили. Архів оригіналу за 7 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  215. ↑ Ахметов удивил «Обозреватель». Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  216. ↑ «Оглядач» офіційно вибачився перед Ахметовим. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  217. ↑ Тетяна Чорновол не збирається вибачатись перед Ахметовим. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  218. ↑ Тетяна Чорновол: я не маю грошей, щоб судитися з Ахметовим. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  219. ↑ Британські закони про наклеп, які привабили Ахметова, реформують. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  220. ↑ Донецька вендета (доповнена). Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  221. ↑ Донецька вендета 2. Україна мала шанс, що єнакіївські та донецькі перестріляють один одного. Архів оригіналу за 2 червня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  222. ↑ Донецька вендета 3. Зрада Юрія Єнакіївського. Або як Янукович та Ахметов нарешті опинилися в одному човні. Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  223. ↑ Британські закони про наклеп: «Ганьба». Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 4 серпня 2013. [Архівовано 2012-04-29 у Wayback Machine.]
  224. ↑ а б Британія лібералізує закон про наклеп, за яким Ахметов виграв суд в «Оглядача». Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  225. ↑ У Британії хочуть пом'якшити закон про наклеп — іноземна преса. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 4 серпня 2013.
  226. ↑ Маєток Ахметова перейшов до нього після кримінальних розбірок?. Архів оригіналу за 5 червня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  227. ↑ Новые подробности криминального прошлого Рината Ахметова. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  228. ↑ УБИЙСТВО ЩЕРБАНЯ — ДОНЕЦКАЯ ВЕНДЕТТА. Архів оригіналу за 21 серпня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.
  229. ↑ Ахметов не може отримати візу США — ЗМІ. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 4 серпня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Рінат Ахметов
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Рінат Ахметов у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ахметов_Рінат_Леонідович&oldid=44076405