Перейти до вмісту

Бій у Віллер-Бокаж

Координати: 49°04′50″ пн. ш. 0°39′22″ зх. д. / 49.080555555556° пн. ш. 0.65611111111111° зх. д. / 49.080555555556; -0.65611111111111
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бій у Віллер-Бокаж
Battle of Villers-Bocage
Нормандська операція
Операція «Оверлорд»
Підбитий танк «Кромвель» на вулицях Віллер-Бокаж. 13 червня 1944
Підбитий танк «Кромвель» на вулицях Віллер-Бокаж. 13 червня 1944
Підбитий танк «Кромвель» на вулицях Віллер-Бокаж. 13 червня 1944
49°04′50″ пн. ш. 0°39′22″ зх. д. / 49.080555555556° пн. ш. 0.65611111111111° зх. д. / 49.080555555556; -0.65611111111111
Дата: 13 червня 1944
Місце: Вілле-Бокаж, Кальвадос, Франція
Результат: оперативна перемога німців[1][2][3], зрив темпів наступу союзників вглиб Франції
Сторони
Велика Британія Велика Британія Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Велика Британія генерал-майор Джордж Ерскін
Велика Британія бригадир Вільям Гінде 		Третій Рейх генерал-лейтенант Фріц Баєрляйн
Третій Рейх СС-штурмбаннфюрер Гайнц фон Вестерхаген
Третій Рейх СС-оберштурмфюрер Міхаель Віттман
Військові сили
бригадна група[4][5]
~60 танків[6] 		2 роти[7][8] 101-го важкого танкового батальйону СС[6]
1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер»
31-41 танк[Прим. 1]
Втрати
~217 о/с
23-27 танків 		загальні дані невідомі
8-15 танків

Бій у Віллер-Бокаж (англ. Battle of Villers-Bocage; нім. Schlacht um Villers-Bocage) — танковий бій, який відбувся 13 червня 1944 року між танковими підрозділами Ваффен-СС зі складу 101-го важкого танкового батальйону СС 1-ї танкової дивізії Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» та військами союзників у ході просування британської 7-ї бронетанкової дивізії вглиб території Франції під час проведення Нормандської операції.

Історія

[ред. | ред. код]

Передумови

[ред. | ред. код]

Під час операції «Перч» британський XXX корпус не зміг прорвати оборону німецьких військ та охопити Кан з південно-західного напрямку. На лівому фланзі корпусу британці наразилися на запеклий спротив німців на підступах до Тії-сюр-Сель. Німецька танкова дивізія «Лер» генерал-лейтенанта Ф. Баєрляйна чинила такий опір, що 50-ій британській дивізії генерала Д. Грехема, посиленої танками 7-ї бронетанкової бригади, довелося зупинитися. Німці, вміло маневруючі на позиціях між річками Сель та Ор, не дозволяли противнику здійснити обхідний маневр та обійти їхню оборону з флангу. Водночас формування 2-ї британської та 1-ї американської армій завдали поразки п'яти німецьким бойовим групам, практично знищивши останні резерви LXXXIV корпусу. На фронті між ише залишки 352-ї стрілецької дивізії, яка захищала фронт від Трев'єра до Ажі оборону утримували рештки 352-ї німецької дивізії генерал-лейтенанта Д.Крайсса[10][11]. В результаті американських атак лівий фланг дивізії зазнав крах, і в ніч з 9 на 10 червня дивізія відступила до Сен-Ло. Наслідком цього стало утворення пролому в німецькій обороні завширшки понад 12 км між позиціями дивізії «Лер» та німецькими військами поблизу Комон-л'Еванте, в цьому районі залишився лише 17-й розвідувальний батальйон 17-ї танково-гренадерської дивізії СС «Гьотц фон Берліхінген»[12][13].

Німецьке командування розраховувало закрити виниклий пролом у системі оборони силами 2-ї танкової дивізії генерал-лейтенанта Генріх фрейхерр фон Лютвіц, але на 10 червня кістяк дивізії все ще перебував на марші в районі між Ам'єном та Алансоном, і за підрахунками міг прибути у визначений район не раніше 13 червня. Командир XLVII танкового корпусу генерал танкових військ фон Функ був категорично проти того, що роздробити дивізію на частки, але, виходячи з ситуації, що виникла, віддав наказ терміново перекинути до Комон-л'Еванте дивізійний розвідувальний батальйон, щоб той встигнув зайняти вигідні панівні позиції на загрозливому напрямку до підходу сил союзників[12][14].

Карта перебігу подій, що призвели до бою у Вілле-Бокаж. Червень 1944

Рішення на маневр

[ред. | ред. код]

Командувач 2-ї британської армії лейтенант-генерал Майлз Демпсі наказав командиру XXX корпусу лейтенант-генералу Джерарду Бакнейлу та майор-генералу Джорджу Ерскіну, командиру 7-ї бронетанкової дивізії, терміново вивести 7-му бронетанкову дивізію з бою, що точився навколо Тії-сюр-Сель. Комдив отримав наказ — здійснити глибокий обхідний маневр через проміжок, що утворився в німецькій обороні, та атакою з ходу здобути Вілле-Бокаж, утворивши в такий спосіб загрозу лівому флангу німецької дивізії «Лер». Головною ціллю цього маневру було захоплення хребту, що лежить у 2,5 км на схід від селища Вілле-Бокаж. Водночас британські 50-та (Нортумбрійська) піхотна дивізія та більша частина піхотної бригади 7-ї бронетанкової дивізії повинні були продовжувати атаки на позиції дивізії «Лер» біля Тії-сюр-Сель, сковуючи основні сили противника та позбавляючи можливості маневру. 1-ша та 2-га американські піхотні дивізії V корпусу генерал-майора Леонарда Героу також продовжуватимуть свій наступ, згідно з планом. Генерал Демпсі сподівався, що досягнення цієї мети змусить німців або відступити із зайнятих рубежів південніше Кана, або скласти зброю[15][16].

Зближення сторін

[ред. | ред. код]

Близько 16:00 12 червня 7-ма бронетанкова дивізія розпочала висування за визначеним маршрутом руху. В голові колон з'єднання прямував розвідувальний полк дивізії — 8-й Королівський ірландський гусарський полк. Через чотири години маршу голова колони корпусу, не зустрічаючи спротиву, дісталася Ліврі і згодом вийшла на територію, де продовжували діяти німецькі підрозділи. У ході короткої сутички з німцями протитанковою гарматою був підбитий головний британський танк «Кромвель» 8-го полку. Внаслідок чого британці зупинилися і розпочали посилену розвідку навколишніх територій. Сподіваючись ввести в оману німців щодо цілі свого кидка, командир 22-ї бронетанкової бригади бригадир Гінде, по досягненню околиць Ла-Мулотьєр на північ від Ліврі, наказав своїм військам зупинитися на ніч, а командирам 8-го та 11-го гусарських полків, підрозділами на бронеавтомобілях здійснити поглиблену дорозвідку маршрутів висування та місцевості на флангах. У результаті проведеної розвідки 11-й полк без перешкод увійшов у контакт та налагодив взаємодію з американською 1-ю дивізією, у той час, як розвідники 8-го полку виявили підрозділи німецької танкової дивізії «Лер» на відстані лівіше 3 км від колони, що зупинилася.

Колона танків 101-го важкого танкового батальйону СС висувається до Вілле-Бокаж. У передньому Тигр I СС-оберштурмфюрер Міхаель Віттман. 7 червня 1944

За задумом командування, підрозділи дивізії мали захопити Вілле-Бокаж, але головним вважалося опанувати навколишні висоти та панівні об'єкти, від утримання яких залежатиме міцність оборони британських військ. Гінде розподілив усі сектори відповідальності між частинами, залишивши у своєму резерві 131-шу піхотну бригаду, 1-й Королівський танковий полк і ще частину підрозділів, які зосередилися поблизу Ліврі, в готовності до відбиття наступу противника з будь-якого напрямку[17][18].

Командир I есесівського танкового корпусу СС-обергруппенфюрер Зепп Дітріх, як запобіжний захід проти ймовірної спроби противника прорватися крізь комонський розрив, віддав наказав своєму єдиному резерву, 101-му важкому танковому батальйону СС висунутися до Вілле-Бокаж[19][20][21]. 12 червня цей танковий підрозділ, що протягом останніх п'яти діб здійснював марш з Бове, прибув до Нормандії. Батальйон мав у своєму складі 45 важких танків Тигр I, але внаслідок повітряного удару союзної авіації їхня чисельність скоротилася приблизно до 17 справних танків[22]. 1-ша рота рушила на 9,6 км на північний схід від Вілле-Бокаж; 2-га рота на південь від висоти 213 на хребті Вілле-Бокаж, а 3-тя залишилася поблизу Фалеза з одним справним танком. 2-га рота мала 12 танків, але через втрати і механічні відмови на ранок 13 червня були боєздатні лише 6 «Тигрів»[23][24].

Колона 1-ї стрілецької бригади, розгромлена 13 червня 1944

Бій

[ред. | ред. код]

У ранкові години 13 червня передовий загін 1-ї стрілецької бригади розпочав розвідку маршрутів висування. Колону зустрічали радісні французькі мешканці, поведінка яких призвело до розслабленого настрою британських солдатів. Місцеве населення поділилося чутками, які згодом виявилися хибними, що німецькі танки бачили в Трасі-Бокаж, і що інші танки аналогічно були помічені біля Шато-де-Віллер-Бокаж. Коли колона наблизилася до Вілле-Бокажа, екіпаж бронеавтомобіля Sd.Kfz. 231 побачив британців та втік.

О 08:30, проїхавши 8,0 км, група 22-ї бронетанкової бригади увійшла до міста, де їх вітали святкуючі жителі. У цей момент були помічені двоє німецьких солдатів, що на великій швидкості тікали з Вілле-Бокаж на Kübelwagen[25]. Обидва гусарські полки доповіли, що виявили німців по обидва боки від головного маршруту групи 22-ї бригади, а солдати 8-го гусарського вступили у вогневій контакт з бронеавтомобілем Sd.Kfz. 231 (8-Rad). Розвідники гусарського полку доповіли, що німецькі танки прямують у бік Вілле-Бокаж, але лейтенант Чарльз Пірс подумав, що це, ймовірно, самохідні гармати[26].

Пройшовши через Вілле-Бокаж, моторизований батальйон 4-го полку продовжив рух до висоти 213, не відправивши перед собою розвідувальний загін[27]. Британські танки вийшли на визначений рубіж та зайняли позиції в окопах, влаштувавши оборонний периметр. На дорозі між містом та узвишшям бронетранспортери стрілецької бригади розтягнулися по всій довжині та притиснулися до узбіччя, щоб дозволити пройти підкріпленню до висоти 213. Стрільці спішилися, але спостерігачі через складні умови місцевості могли бачити менше 230 м в обидва боки дороги[25].

Британський танк, підбитий екіпажем Віттмана. 13 червня 1944

Командир 2-ї танкової роти СС-оберштурмфюрер Міхаель Віттман був здивованим появою британської бронетехніки поблизу Вілле-Бокаж[28]. Близько 9 ранку танк Віттмана був помічений сержантом зі стрілецької бригади, який в радіоефірі оголосив тривогу[19]. «Тигр» вискочив з укриття на дорогу та першим пострілом знищив британський «Кромвель», що йшов у замиканні колони. Наступним був підбитий «Шерман Файрфлай», який загорівся та блокував дорогу[29]. Британські танки на висоті 213 вступили в перестрілку з іншими німецькими танками, що з'явилися, та згодом три британських танки були підбити влучним вогнем «Тигрів». Танк Віттмана вирушив на Вілле-Бокаж — британці намагалися вогнем протитанковим гранатометів PIAT та 57-мм протитанкової гармати QF 6-pounder підбити його, але коли він наближався ближче впадали в паніку та тікали. Уся колона була впритул розстріляна кулеметами та фугасними снарядами. На східній околиці села танк Віттмана вступив у бій з колонною розвідувального взводу та підбив три легких танки M3 Stuart[29].

Увірвавшись до міста оберштурмфюрер Віттман на чолі своєї роти влаштував справжнє побоїще, знищуючи танки, бронеавтомобілі, бронетранспортери та спостережні пости 4-го полку. Британські танкісти намагалися підбити ворожий танк, але їхні снаряди не могли пробити броню «Тигра». Врешті-решт танк Віттмана був пошкоджений пострілом британської протитанкової гармати, коли намагався проїхати на схід до околиць Віллер-Бокаж. Менш ніж за 15 хвилин німецькі танкісти знищили 13–14 танків, дві протитанкові гармати та 13–15 транспортних машин, переважну більшість з них підбив Віттман. Пошкоджений Тигр командира роти вирушив до штаб-квартири дивізії «Лер» у Шато-д'Орбуа, в 6,0 км на північ від Вілле-Бокаж.

Після розгрому із засідки біля висоти 213, британський підрозділ, що обороняв панівну висоту мав лише 9 танків, і оцінивши обстановку, перейшов до кругової оборони вершини. Незабаром прибуло німецьке підкріплення і британці опинилися в оточенні. Їхня спроба вирватися з кільця була відбита, коли головний танк «Кромвель» був підбитий німецьким танком, решта відступила на височину назад. Після цього есесівці почали гатити по позиціях британців, і після п'яти хвилин обстрілу ті склали зброю. Намагання британських солдатів спалити танки було зірвано стрімким прибуттям німців, що взяли в полон понад 30 вояків противника. Лишень купка британців змогла втекти та пробитися до своїх.

Розгромлена на висоті 213 британська бронетанкова техніка. 13 червня 1944

По прибуттю до штабу дивізії Лер Віттман доповів про ситуацію й отримав наказ повертатися до висоти 213. На бій з британцями у Вілле-Бокаж було відправлено 25 танків Panzer IV переважно з 130-го навчального танкового полку. Ближче до обід чотири Т-IV увірвалися до села з півдня, але два з них були швидко підбиті британською протитанковою артилерією, решта відступили.

Тим часом, британський Її величності Королівський Західно-суррейський полк організував оборону села. Рота обороняла залізничний вокзал, дві роти займали східну околицю міста. Згодом до Вілле-Бокаж прибула німецька піхота, яка розпочала атаку — у селі почалися вуличні бої за кожний дім.

Близько 13:00 танки танкової дивізії «Лер» розпочали атаку села, проте без підтримки піхоти. Чотири танки Т-IV намагалися в'їхати з півдня, але два були підбиті протитанковою артилерією. Тоді в бій вступили «Тигри», які своїм вогнем змусили протитанкові гармати замовкнути. «Тигри» продовжували повільно просуватися вперед, намагаючись у такий спосіб примусити британців відступити, але наразилися на засідку, в результаті чого один важкий танки були підбиті, а один знерухомлений вогнем гранатометів та гармати. Трохи пізніше екіпаж «Файрфлай» уразив ще один, п'ятий «Тигр» на головній вулиці недалеко від місця засідки, що змушений був задом відступити.

Згодом до Вілле-Бокаж підійшли ще піхотні підрозділи 2-ї танкової дивізії вермахту, і незабаром під прикриттям вогню мінометів та артилерії, німці почали чергову атаку села. Бої точилися до 18:00, коли командир дивізії ухвалив рішення на відхід з Вілле-Бокаж. Під прикриттям димової завіси, вогню артилерії та танків піхота почалася відступати з села. У свою чергу німці почали атакувати тих, що відходили. Понад 2,5 годин тривав бій з відступу британських підрозділів з Вілле-Бокаж. Останні сутички продовжувалися аж до 22:30.

На ранок 14 червня 22-га бронетанкова бригада влаштувала кругову оборону в районі Амає-сюр-Сель—Трасі-Бокаж—шосе Сен-Жермен на заході від Вілле-Бокаж. Зранку 101-й важкий танковий батальйон, підрозділи танкової дивізії «Лер» атакували британців. Американська артилерія, що посідала панівні висоти навколо Комон-л'Еванте відкрила застережливий артилерійський вогонь, який допоміг відбити перший німецький напад. Пізніші атаки німців настільки наблизилися до переднього краю британців, що артилерія не могла вести вогонь, не вразивши британські позиції. Бойові дії мали жорстокий характер, німецькі атаки не припинялися, під час однієї з них німецькі танки та піхота прорвалися до штабу бригади, перш ніж були відбиті. Врешті-решт командування ухвалило рішення про відхід бригадної групи та відступ її від Вілле-Бокаж.

Наслідки

[ред. | ред. код]

Достеменно результати бою не відомі через суперечливість різних джерел. Загалом вважається, що 22-га бронетанкова бригада втратила близько 217 осіб загиблими, пораненими та зниклими безвісти, багатьох з яких було взято в полон на висоті 213. Британці втратили близько 23–27 танків, більше половини яких біля або на висоті 213. Даних за німецькі втрати за цей бій немає, тому що німецькі дивізії і 101-й танковий батальйон СС не рахували ці втрати окремо. Втрати німецьких танків, ймовірно, становили 8–15, включаючи шість «Тигрів». Щонайменше дев'ять цивільних громадян Франції загинули 13 червня.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Forty, George (2004). Villers Bocage. Battle Zone Normandy. Stroud: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3012-8.
  • Buckley, John (2006) [2004]. British Armour in the Normandy Campaign 1944. Taylor & Francis. ISBN 0-415-40773-7. OCLC 154699922.
  • Ford, Ken; Howard, Gerrard (2004). Caen 1944: Montgomery's Breakout Attempt. Osprey Publishing. ISBN 1-84176-625-9.
  • Meyer, Kurt (2005) [1957]. Grenadiers: The Story of Waffen SS General Kurt «Panzer» Meyer. Stackpole Books, U.S.; New Ed edition. ISBN 0-8117-3197-9.
  • Trew, Simon; Badsey, Stephen (2004). Battle for Caen. Battle Zone Normandy. Stroud: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3010-1. OCLC 56759608.

Література

[ред. | ред. код]
  1. Agte, Patrick (2000). Michael Wittmann erfolgreichster Panzerkommandant im Zweiten Weltkrieg und die Tiger der Leibstandarte SS Adolf Hitler. Rosenheim: Deutsche Verlagsgesellschaft Preußisch Oldendorf. ISBN 3-920722-18-3. (нім.)
  2. Daglish, Ian. Operation Goodwood. Over the Battlefield. Barnsley: Pen & Sword Ltd. ISBN 1-84415-153-0. OCLC 68762230.
  3. Marie, Henri (2004) [1993]. Villers-Bocage: Normandy 1944. Bayeux: Editions Heimdal; Bilingual edition. ISBN 978-2-84048-173-7.
  4. «The Villers-Bocage Debate». The Sharpshooter Newsletter (10 Stone Buildings, Lincolns Inn, London) (2003): pp. 17-18. https://web.archive.org/web/20090424103011/http://www.sharpshooters.org.uk/Newsletter/Newsletters/SYA%20Newsletter%202003.pdf. Retrieved 1 October 2009.
  5. Taylor, Daniel (2006). «Villers-Bocage Revisited». After the Battle (The Mews, Hobbs Cross House, Hobbs Cross, Old Harlow, Essex: After the Battle) (Issue 132): pp. 30-41.
  6. Taylor, Daniel (1999). Villers-Bocage Through the Lens. Old Harlow: Battle of Britain International. ISBN 1-870067-07-X. OCLC 43719285.
  7. Михаэль Виттман — мастер танковых сражений [Архівовано 1 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бій у Віллер-Бокаж


Відео

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Wilmot, Chester; Christopher Daniel McDevitt (1997) [1952]. The Struggle For Europe. Ware, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844
  2. ↑ Reynolds, Michael (2001) [1997]. Steel Inferno: I SS Panzer Corps in Normandy. Da Capo Press Inc. ISBN 1-885119-44-5
  3. ↑ D'Este, Carlo (2004) [1983]. Decision in Normandy: The Real Story of Montgomery and the Allied Campaign. London: Penguin Books Ltd. ISBN 0-14-101761-9. OCLC 44772546
  4. ↑ Ellis, Major L.F.; with Allen, Captain G.R.G. Allen; Warhurst, Lieutenant-Colonel A.E. & Robb, Air Chief-Marshal Sir James (2004) [1st. pub. HMSO 1962]. Butler, J.R.M. ed. Victory in the West, Volume I: The Battle of Normandy. History of the Second World War United Kingdom Military Series. Naval & Military Press Ltd. ISBN 1-84574-058-0.
  5. ↑ а б Forty, George (2004). Villers Bocage. Battle Zone Normandy. Stroud: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3012-8
  6. ↑ а б в Taylor, Daniel (1999). Villers-Bocage Through the Lens. Old Harlow: Battle of Britain International. ISBN 1-870067-07-X. OCLC 43719285
  7. ↑ а б Taylor, pp. 43, 51
  8. ↑ Beevor, Anthony (2009). D-Day: The Battle for Normandy. London: Viking. ISBN 978-0-670-88703-3.
  9. ↑ Forty, p. 133
  10. ↑ Buckley, John, ed. (2007) [2006]. The Normandy Campaign 1944: Sixty Years On. London: Routledge. ISBN 978-0-415-44942-7. р.59
  11. ↑ Harrison, Gordon A. (2012) [1951. Cross-Channel Attack] [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] United States Army in World War II. Library of Congress Catalog Card Number: 51-61669. Washington DC: Center of Military History, United States Army. ISBN 978-0-7948-3739-6.
  12. ↑ а б Harrison 2012, p. 373
  13. ↑ Weigley, Russell F. (1981). Eisenhower's Lieutenants: The Campaigns of France and Germany, 1944—1945. London: Sidgwick & Jackson. ISBN 978-0-283-98801-1. pp. 109—110
  14. ↑ Beevor 2009, p. 404.
  15. ↑ Harrison 2012, p. 374
  16. ↑ Taylor 1999, p. 10.
  17. ↑ Forty 2004, p. 82.
  18. ↑ Reynolds 2001, p. 111
  19. ↑ а б Forty 2004, p. 57.
  20. ↑ Meyer, Hubert (2005) [1994]. The 12th SS: The History of the Hitler Youth Panzer Division. I. Mechanicsburg: Stackpole Books. ISBN 978-0-8117-3198-0. р. 134
  21. ↑ Reynolds 2001, pp. 99–100
  22. ↑ Reynolds 2001, pp. 80–99
  23. ↑ Forty 2004, p. 61.
  24. ↑ Taylor 1999, pp. 17–18.
  25. ↑ а б WilmotMcDevitt 1952, p. 309
  26. ↑ Marie 2004, p. 54
  27. ↑ Buckley 2006, p. 25.
  28. ↑ Forty 2004, p. 58.
  29. ↑ а б Taylor 1999, p. 19.
Примітки 2
  1. ↑ Деніель Тейлор наполягає на тому, що загальна чисельність була 16 танків «Тигр»,[6] до яких пізніше приєдналося 25 Panzer IV.[7]
    Джордж Форти надає цифру 16 танків «Тигр»[9] та 15 Panzer IV.[5]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бій_у_Віллер-Бокаж&oldid=39720824