Перейти до вмісту

Грабовський Леонід Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грабовський Леонід Олександрович
Зображення
Зображення
Грабовський Л. О. у 2008 році
Основна інформація
Дата народження28 січня 1935(1935-01-28)[1] (89 років)
Місце народженняКиїв, Українська СРР, СРСР
Громадянство СРСР
 США
Професіїкомпозитор, музичний педагог
ОсвітаНаціональна музична академія України імені П. І. Чайковського і економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ВчителіЛятошинський Борис Миколайович і Ревуцький Лев Миколайович
Жанриопера
ЧленствоНаціональна спілка композиторів України і Київський авангард
ЗакладНаціональна музична академія України імені П. І. Чайковського і Музична академія
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грабовський.

Леонід Олександрович Грабовський (нар. 28 січня 1935, Київ) — український композитор, один з представників композиторської групи «Київський авангард»[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Батько композитора був скрипалем, грав в оркестрі Оперного театру, Оркестрі радіокомітету і струнному квартеті ім. Червоної армії при Будинку офіцерів. Мама була співачкою. У 1937 р., коли Леоніду було всього 2 роки, батька заарештували й майже відразу розстріляли; окрім нього заарештували також багатьох його родичів[3]. П'ятирічним Леонід вступив до музичної школи навчатись гри на скрипці, де провчився тільки до травня 1941 р., оскільки у зв'язку з війною школа перестала діяти.

Після війни продовжував навчатися самостійно («мамі вдалося купити піаніно на дивом вцілілі облігації держпозики»[3]), а з 1951 року починає брати приватні науки, паралельно вивчаючи економіку в Київському університеті (1951—1956)[2]. У 1954 р. вступив на композиторський факультет Київської консерваторії, де навчався спершу в класі Левка Ревуцького (1954—1956), згодом у Бориса Лятошинського. «Він не був догматиком, давав студентам достатньо свободи, — згадує Грабовський про Лятошинського. — І сам його приклад, вивчення його творів зі всім багатством, яскравістю колориту, чесним і вивіреним ставленням до теми її втілення, були великою школою для нас. У нього ми почерпнули великий і непідробний патріотизм, відчуття українського мелосу»[3].

Київський авангард

[ред. | ред. код]

З середини 1950-х рр. починається поступове знайомство Грабовського і його середовища з західноєвропейською музикою XX століття, а також забороненими раніше творами радянських композиторів (Шостакович, Прокоф'єв). Композитор стверджує, що п'єса Моріса Равеля «Гра води», яку вони вперше почули у виконанні Святослава Ріхтера 30 червня 1954 р. — це був «незнаний досі світ»[4]. Знайомство з західною музикою відбувалось завдяки поширенню довгогральних платівок, виданню нот донедавна заборонених творів[4] та візитам закордонних оркестрів, які, щоправда, припинились у 1965 р.[3]. Знайомство з музикою відбувалось поступово — спершу твори імпресіоністів, згодом — твори Шостаковича, Прокоф'єва, Стравінського, Бартока (1957—1958), Лютославського (1959, «Жалобна музика»), музика нововіденців (1960), згодом — Пендерецький, Сероцький, Гурецький, Шеффер, Штокгаузен, Беріо, Ксенакіс, Мессіан.

У 1965 р. сформувалась група, яка отримала пізніше назву «Київський авангард», до якої входили, окрім Грабовського, композитори Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков. Згодом до них приєднались композитори Володимир Загорцев, Святослав Крутиков, Євген Станкович, Іван Карабиць. Також контакти з середовищем київських авангардистів підтримували Валентин Бібік з Харкова та Анджей Нікодемович зі Львова[5]. Належала до середовища «київського авангарду» і музикознавиця Галина Мокрієва[6].

Київ, Москва

[ред. | ред. код]

Протягом 1966—1969 рр. Грабовський викладав композицію в Київській консерваторії. Також працював композитором у сфері кіно та музики до театру[2]. Серед фільмів, до яких він писав музику (загалом 11 художніх та ще ряд науково-популярних фільмів[7]), — «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Острів Вовчий» (1969), «Людина, яка вміла робити дива» (1969, мультфільм), «В'язні Бомона» (1970), «Осяяння» (1971), «Дріб» (1972, мультфільм), «У світі пернатих» (1974, мультфільм), «Мріяти і жити» (1974, реж. Юрій Іллєнко), «Так тримати!» (1975, мультфільм), «Тяп-ляп» (1977, мультфільм), «Спокута чужих гріхів» (1978), «Червоне поле» (ТБ, 1980) та ін.

1981 р. переїжджає до Москви. Працює дописувачем і перекладачем, а згодом редактором журналу «Советская музыка», час від часу пише музику до кіно[3]. Втім, у Грабовського в Москві не було власного помешкання і він вважав проживання там «безперспективним»[8]. Тому він шукав способів виїхати на Захід.

США

[ред. | ред. код]

Спочатку Грабовський думав про те, щоб виїхати до Польщі, де відбувався фестиваль «Варшавська осінь», але зробити це не вдавалось. Проте врешті-решт Грабовському таки вдається виїхати до США, де він проживає з 7 серпня 1990 р[8]. До жовтня 1990 р. живе у Бостоні, після чого переїжджає до Нью-Йорка. Працює вільним композитором, зокрема співпрацює з ансамблем Continuum. Давав гостьові лекції про сучасну українську музику в різних університетах[яких?][2]. Протягом 13 років працював консультантом з класичної музики у музичному магазині[8]. Вивчає комп'ютерні музичні технології, зокрема Common Lisp[4]:42.

Нью-Йорк.1995 р. Леонід Грабовський і Юрій Сидоряк на Бродвеї.

Список творів

[ред. | ред. код]

Опери

[ред. | ред. код]
  • Ведмідь (камерна опера за А.Чеховим; клавір) 1963.
  • Пропозиція одруження (камерна опера А.Чеховим; клавір) 1964.

Симфонічний/оркестровий

[ред. | ред. код]
  • Симфонічні фрески на тему Бориса Пророкова Op. 10, 1961.
  • Чотири інвенції (транскрипція Op. 11a для камерного оркестру), 1965.
  • Мала камерна музика № 1 (камерні струнні, 15 гравців), 1966. Гомеоморфія IV, 1970
  • Мала камерна музика № 2 (гобой, арфа, 12 струн), 1971.
  • Медитація і патетичний речитатив (струнний оркестр), 1972.
  • П'ять характерних п'єс (транскрипція Op. 11b для оркестру), 1975.
  • На Іванів вечір (симфонія-легенда за Гоголем), 1976
  • «Tetragon» — Симфонія-капричіо для 4 гітар і струнних (2017),
  • «ARRY» для струнного оркестру (2018),
  • «Credo» для мідних, струнних, ударних, флейти піколо і фортепіано в 4 руки (2019)

Chamber/instrumental

[ред. | ред. код]
  • Соната Op.8 (скрипка без супроводу), 1959.
  • Чотири двоголосні інвенції Op.11a (фортепіано), 1962.
  • П'ять характерних п'єс Op.11b (фортепіано), 1962
  • Тріо для скрипки, контрабаса та фортепіано (1964, ред. 1975)[9]
  • Мікроструктури (гобой без супроводу), 1964.
  • Константи (скрипка соло, 4 фортепіано, 6 груп ударних), 1964
  • Гомеоморфії I—III (фортепіано; III, 2 фортепіано), 1968–9.
  • Орнаменти (гобой, арфа або гітара, альт; змінна тривалість), 1969.
  • Буколічні строфи (орган), 1976.
  • Concorsuono (валторна без супроводу), 1977.
  • Concerto misterioso (флейта, кларнет, фагот, античні цимбали, клавесин, арфа, скрипка, альт, віолончель), 1977.
  • Fuer Elise (фортепіано), 1988.
  • Глас І (віолончель без супроводу), 1990.
  • Ворзель (симфонічна поема 1992, пам'яті Б. Лятошинського)[10]
  • І буде (8 музичних оформлень на вірші Миколи Воробйова, для меццо-сопрано, фортепіано, синтезатора, скрипки та кларнета), прем'єра 1993.[11]
  • Глас II (некролог Дмитрію Шостаковичу, бас-кларнет без супроводу), 1994.
  • Видіння втікачів (духовий квінтет), 2015.
  • 12 двочастинних інвенцій для клавесина (2016),
  • «EQVIN» для скрипки і ф-o (both 2019)
  • «STR-O-r-GAN для органу (2020)

Вокальні та хорові твори

[ред. | ред. код]
  • Чотири українські пісні Op.6 (мішаний хор, оркестр; тексти народні) 1959.
  • П'ять віршів В.Маяковського Op/9 (баритон, фортепіано) 1962
  • Два хори а капела (Маяковський, Ассєєв) 1964
  • Пастелі (жіночий голос, скрипка, альт, віолончель, контрабас; Тичина) 1964, перероб. 1975.
  • З японської Haiku (тенор, пікколо, фагот, ксилофон) 1964, переглянуто 1975.
  • La Mer/Море (динамік, хор, орган, оркестр; St John Perse) 1966–70.
  • Маргіналії на Heissenbuettel (динамік, 2 труби, тромбон, перкусія) 1967, переглянуто 1975.
  • Когда (сопрано, скрипка, кларнет, фортепіано з доп. ударними, струнні ad lib.; Хлєбников) 1987.
  • Temnere mortem для 4-голосного мішаного камерного хору a cappella (Сковорода), 1991 р.
  • „І буде так“ (сопрано, скрипка, кларнет, фортепіано/синтезатор CASIO-100 Tonebank з додатковими ударними), 1993.

Музика для гітари

[ред. | ред. код]
  • Нічний блюз
  • Танго і фокстрот
  • Вшанування (7 п'єс)
  • 3 частини в старовинному стилі

By Hrabovsky

[ред. | ред. код]
  • „О моем учителе“, (спогади про Бориса Лятошинського) // „Советская музыка“, 2, 1969;
  • „Блиск і трохи біди“ // Советская музыка», 10, 1988;
  • «Zauber der ukrainischen Musik», у Die Musik, 1, 1989.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ B.R.A.H.M.S. — 1996. — ISSN 2557-8928
  2. ↑ а б в г Леонід Грабовський, композитор. Музично-інформаційний центр/МІЦ Одеса Україна при Асоціації Нова музика. Архів оригіналу за 9 листопада 2014. Процитовано 9 листопада 2014.
  3. ↑ а б в г д Десятерик, Дмитрий. Числа земли и неба. Интересный Киев. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 11 листопада 2014.
  4. ↑ а б в Грабовський, Леонід (Березень-квітень 2010). Мій метод. Хронологія формування техніки й естетики. Критика (3—4 (149—150)): 39—44.
  5. ↑ Олена Чекан (29-10-2010). Приструнивши авангард. Валентин Сильвестров про недосліджений материк української музики, братство шістдесятників та літургійність нашого гімну. Український тиждень. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 30-11-2014. Це композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і я. І, звісно, диригент Ігор Блажков. <...> А за нами Святослав Крутиков і Володимир Загорцев, які теж вчилися в Лятошинського, Петро Соловкін, він вчився у Штогаренка. <...> І третя група – Іван Карабиць, Євген Станкович, Олег Кива, Вадим Храпачов – визначний кінокомпозитор. Це все Київ. До нас ще примикали Валентин Бібік із Харкова та Андрій Нікодемович зі Львова...
  6. ↑ Кондратюк, Тетяна (09/06/2004). Музичний авангард Серед київських композиторів-шістдесятників. Хрещатик. Газета Київської міської ради. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014. Творчість “єретицького” гуртка пропагувала в пресі музикознавець Галина Мокрієва, дружина Ігоря Блажкова
  7. ↑ Литвинова, Ольга (2009). Музика в кінематографі України. Каталог (PDF). Київ. с. 122. Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2017. Процитовано 1 грудня 2014.
  8. ↑ а б в Юлия БЕНТЯ, музыковед (23-10-2014). ...Никакой поддержки врагам Украины (Інтерв'ю з Леонідом Грабовським). Архів оригіналу за 07-12-2014. Причин было много... Самая первая — абсолютная бесперспективность жизни в Москве, где у меня не было жилья...
  9. ↑ Українська скрипкова музика 20-го століття 1987, запис CYFP 2032 від Yevshan Corporation, Канада, Бібліотека Конгресу № картки. 78-7509959
  10. ↑ Грабовський, Ж. Ді Ванні, В. С. Грабовський Леонід Олександрович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 15 травня 2024.
  11. ↑ Стівен Віглер (19 жовтня 1993). 1993-10-19-1993292094-story.html Товариство камерної музики відкриває сезон. The Baltimore Sun. Процитовано 3 червня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Грабовський Леонід Олександрович
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Грабовський Леонід Олександрович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грабовський_Леонід_Олександрович&oldid=42650745