Каплиця Гваріні
| Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 45°04′24″ пн. ш. 7°41′08″ сх. д. / 45.0733° пн. ш. 7.68543° сх. д. | ||||
| Країна |  Італія[1][2] | |||
| Місто | Турин | |||
| Конфесія | католицька | |||
| Орден | католицизм | |||
| Тип | каплиця[1] | |||
| Тип будівлі | калиця при соборі | |||
| Стиль | бароко | |||
| Автор проєкту | Гваріно Гваріні | |||
| Будівельник | Гваріно Гваріні | |||
| Архітектор | Гваріно Гваріні | |||
| Засновник | Карл Еммануїл I | |||
| Перша згадка | 1667 | |||
| Дата заснування | 1694 | |||
| Початок будівництва | XVI століття | |||
| Побудовано | ремонти фасадів і даху в 20 ст. | |||
|
Основні дати: | ||||
| Статус | архітектурна пам'ятка доби бароко | |||
| Стан | задовільний | |||
  Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне (Італія) | ||||
 | ||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||
Каплиця Гваріні або Каплиця Сакра Сіндоне (італ. Cappella della Sacra Sindone) — хрестоматійна архітектурна споруда доби бароко в місті Турин, вибудована поруч із собором святого Івана Хрестителя та королівським палацом для зберігання Туринської плащаниці, християнської реліквії королівського дому Савойських.
Каплицю для християнської реліквії надумав створити Карло ді Кастелламонте[3](1571—1640). Вже за сина герцога Карла, Амедео ді Кастелламонте (1613—1683), архітектурний проєкт змінили. Міняють і будівничих, відповідних за побудову каплиці. Серед них і швейцарській архітектор Бернардіно Квадрі (1625—1695). Він встиг вибудувати квадратні підмурки і стіни майбутньої каплиці. На цьому місці вже були вибудувані палац єпископа та абсида собору міста. Будівництво завмирало і мінялось оточення майбутньої каплиці. Колишній палац єпископа поруйнували і на його місці вибудували з червоної цегли королівський палац родини Савойських. Відповідну архітектуру забажали мати і для каплиці, розташованої на той час впритул між абсидою катедрального собору і протяжним королівським палацом.
Розкішне склепіння доручили створити відомому у середині 17 ст. математику і архітекторові, ченцю Гваріно Гваріні (1624—1683). Вибір архітектора виявився напрочуд вдалим, позаяк архітектор створив дивовижний шедевр архітектури доби бароко.
Бароко Італії у 17 ст. рекрутувало до власних прихильників низку високо обдарованих архітекторів, інженерів, будівельників-практиків, іноді всі ці якості були притаманні одній особі. Барокова практика в Італії набула експериментального характеру і зберегла його впродовж двох століть — в живопису, в архітектурі, в театрально-декораційному мистецтві, дещо менше в скульптурі і в медальєрному мистецтві.
В першій половині 17 ст. унікальні архітектурні якості виявив фаховий архітектор і будівничий Франческо Борроміні (1599—1667). Останній — визнаний майстер креслень архітектора, якими він плідно займався ще в Мілані[4]. Креслення Борроміні не мали собі рівних за фаховою віртуозністю в Італії 17 століття[5]. До рівня фантастичних можливостей Борроміні підняв і реальні споруди, позаяк міг втілити надзвичайно складний власний задум. В творчих пошуках Борроміні сміливо ігнорував вже розповсюджені барокові стереотипи і заборони, що лякало навіть визнаних авторитетів доби, не оминаючи Лоренцо Берніні і армію численних помічників його римської майстерні.
Архітекторами-італійцями запланована і виконана в реальності низка споруд з колоподібними та овальними планами. Згодом до них додали і вишукані трикутні плани, підвладні справжнім віртуозам.
Творчі знахідки саме Франческо Борроміні мали помітний вплив на архітектурну практику Гваріно Гваріні, теж здатного сміливо наслідувати Борромні і робити неможливе — можливим. Вишукану трикутну схему Гваріні і реалізував у склепінні каплиці Сакра Сіндоне, що базується на квадраті міцних мурів.
Склепіння каплиці з її інтер'єру справляє враження куполу. Насправді це шпиляста конструкція з низкою різноманітних за розмірами вікон-отворів.
Гваріні був оригінальним навіть в тому, що повністю відмовився від декору живописом чи ліпленими скульптурами, такими типовими для барокових церков і соборів Риму. Всі декоративні деталі нетипового склепіння каплиці виконані лише різними архітектурними деталями, а мінливе освітлення через безліч вікон-отворів справляє враження прориву у небо і нетутешньої феєрії[6].
-
Катедральний собор Івана Хрестителя, Турин. Фото Джакомо Броджи кінця 19 ст. -
Катедральний собор Івана Хрестителя вночі. -
Головний вхід до катедрального собору в Турині, фото 2008 р. -
Ремонт фасадів і даху каплиці, фото 2013 р.
_-_n._3758_-_Torino_-_La_Cattedrale_(S._Giovanni_Battista;_Meo_del_Caprino,_1498).jpg)
- Gerd Schneider: Guarino Guarini, ungebaute Bauten Dr. Ludwig Richter Verlag, Wiesbaden 1997, ISBN 3-89500-036-1.
- Wittkower, Rudolf (1980). Art and Architecture in Italy, 1600—1750. Pelican History of Art. Penguin. pp. 403—415. ISBN 0-300-07939-7.
- Harold Alan Meek. Guarino Guarini, Electa, Milano 1991.
- Aldo Ballo, Torino barocca, LEA, 1965, Roma (італ)
- Всеобщая история искусств, т 4, М., «Искусство», 1963
- Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978
- ↑ а б archINFORM — 1994.
- ↑ dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ N. Carboneri, Vicenda delle cappelle per la Santa Sindone, in Boll. della Soc. Piem. di archeol. e belle arti, n. s., XVIII (1964), pp. 98-102
- ↑ Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978, с. 104
- ↑ Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978, с. 106
- ↑ Всеобщая история искусств, т 4, М., «Искусство», 1963, с. 41-42
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль | Freebase: /m/04dzs_9 · J9U: 987007511395605171 · LCCN: nr98004175 · NKC: xx0302216 · VIAF: 141176528 |
