Кремень Василь Григорович
Кремень Василь Григорович | |
---|---|
5-й Міністр освіти і науки України | |
30 грудня 1999 — 3 лютого 2005 | |
Президент | Леонід Кучма |
Попередник | Валентин Зайчук |
Наступник | Станіслав Ніколаєнко |
Народився | 25 червня 1947 (77 років) с. Любитове, Сумська область |
Відомий як | політик, публіцист, соціальний науковець, викладач університету |
Громадянство | Україна |
Національність | українець |
Політична партія | безпартійний |
Рідня | Григорій Мусійович Варвара Іванівна |
Нагороди | |
Підпис | Файл:Василь Кремень у 2014 |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Народний депутат України | |||
---|---|---|---|
3-го скликання | |||
СДПУ(О) | 12 травня 1998 | — | 22 лютого 2000 |
Васи́ль Григо́рович Кре́мень (нар. 25 червня 1947, с. Любитове, Сумська область) — український вчений, державний, політичний та громадський діяч, президент НАПН України (з 1997).
Академік НАН України (з 2000), академік НАПН України (з 1995).
З травня 1998 по лютий 2000 — Народний депутат України 3-го скликання (за списком СДПУ (о)), очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти. Упродовж 1999—2005 рр. перший міністр освіти і науки України об’єднаного Міністерства освіти і науки України (в урядах В. Ющенка, А. Кінаха та В. Януковича).
Президент Товариство «Знання» України (з 1998), Президент Спортивної студентської спілки (з 1998 по 2018), заступник Голови Комітету з державної премії в галузі науки і техніки (з 2002), нині член Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона; заступник Голови Комітету з державної премії в галузі освіти (2011).
Почесний доктор (Київського національного університету імені Тараса Шевченка[1], Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського[2], Хмельницького національного університету[3], Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна[4], Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара[5], Львівського державного університету безпеки життєдіяльності[6], Львівського державного університету фізичної культури[7], Волинського національного університету імені Лесі Українки[8], Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника[9], Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука[10]) і професор (Київського університету імені Бориса Грінченка[11], Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського[12], Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького[13], Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»[14]) багатьох українських вишів і кількох закордонних університетів.
Народився 25 червня 1947 року в селі Любитове Кролевецького району Сумської області. Українець. Батько Григорій Мусійович (1921—1990) і мати Варвара Іванівна (1928) — селяни. Родовід Кременів має поколінний розпис із середини XVIII ст.[1] У 1965 році із золотою медаллю закінчив середню школу, після чого рік працював слюсарем в автопарку у місті Конотопі. Упродовж 1966—1971 років навчався у Київському державному університеті імені Шевченка на філософському факультеті, де протягом 1971—1979 роках пройшов шлях від аспіранта до заступника декана факультету.
У 1976 році захистив кандидатську, а в 1991-му — докторську дисертації. 3 1979 по 1986 рік працював у ЦК Компартії України, а в 1986—1991 pp. — у ЦК КПРС, де займався питаннями розвитку освіти і науки. Протягом 1991—1992 років був заступником директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН, упродовж 1992—1994 років обіймав посаду заступника директора з наукової роботи та завідувача відділу методології соціально-політичного розвитку Національного інституту стратегічних досліджень України.
У 90-х роках працював в Адміністрації Президента України: керував службою з питань гуманітарної політики і був заступником Глави Адміністрації Президента України — керівником управління внутрішньої політики. 1997 року став президентом Національної академії педагогічних наук України. У 1998 році В. Г. Кремень обраний депутатом Верховної Ради України[15], там він очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з питань науки і освіти.
Загалом В. Г. Кремень — автор понад 1500 наукових і науково-публіцистичних праць з проблем філософії, педагогіки та соціально-політичного розвитку суспільства. Головний редактор науково-теоретичного та інформаційного журналу «Вісник НАПН України»[16], голова редакційної колегії науково-практичного журналу «Директор школи, ліцею, гімназії», член редколегій: теоретичного та науково-методичного часопису «Вища освіта України», науково-практичного журналу «Гуманітарні науки», соціально-гуманітарного наукового журналу «Людина і Політика», науково-педагогічного журналу «Рідна школа», наукового часопису «Філософія освіти» й інших наукових періодичних видань. Протягом років діяльності був головним редактором і членом редколегій близько 40 періодичних видань України.[2]
2000-2005 – роки плідної інноваційної діяльності, у якій міністр освіти і науки України стає не лише ідеологом і натхненником, а й управлінцем й організатором небачених за масштабом і швидкістю перетворень у суспільстві. Основні напрями розвитку галузі розкрито у доповіді Кременя-міністра на ІІ Всеукраїнському з’їзді освітян (2001 р.), у Національній доктрині розвитку освіти, авторський колектив якої він очолював, та численних публікаціях.
Практичні кроки освіти і науки України, здійснені під його керівництвом, були концептуально цілісними й логічно продовжували теоретичні наукові дослідження.
Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, система вищої освіти України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українська мова як державна вивчається всіма учнями. За роки керівництва галуззю міністра Кременя кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62% до майже 75%. Причому без будь-якого тиску і спротиву. Навчальні досягнення оцінюють за позитивною дванадцятибальною шкалою. Обґрунтовано й триває активна підготовка переходу старшої школи до профільності. Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». Ухвалено програму з виготовлення та постачання до навчальних закладів обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. Проведено експеримент із упровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Абітурієнтам було дозволено складати вступні іспити і брати участь у конкурсі одночасно у кілька університетів. А також запроваджено ще одну важливу інновацію – можливість навчання у виші за рахунок державного кредиту з наступним його погашенням протягом ряду років.
Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Було підготовлено нормативно-правову базу для входження вищої освіти у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлено отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилась кількість студентів вищих навчальних закладів.
Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Уперше в сучасній історії середню заробітну плату в освіті було підвищено незалежно від інших бюджетних сфер.
Саме за керівництва галуззю міністра В. Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки.
Не можна обійти і той факт, що саме наказ Міністра освіти і науки України Василя Кременя про заборону переслідування студентської молоді, яка прагнула висловити свою думку під час подій на Майдані Незалежності у 2004-2005 рр., сприяв перемозі Помаранчевої революції. Цей наказ був оцінений громадянами України, як прояв реальної демократії у країні з боку патріотичного істеблішменту, і сприйнятий, як заклик до сміливого й відкритого висловлення волі.
Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».[17]
- Орден князя Ярослава Мудрого III ст (23 серпня 2021) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України[18]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (18 травня 2017) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм[19]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 червня 2012) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[20]
- За визначні здобутки ученого нагороджено орденом «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Нестора-літописця та інші. Удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки, Міжнародної премії ім. Г. С. Сковороди, премії НАН України ім М. І. Костомарова.
- Державна премія України в галузі освіти 2013 року — у номінації «наукові досягнення в галузі освіти» за цикл наукових праць «Філософія освіти: пошук пріоритетів» (у складі колективу)[21]
- Премія імені Петра Тронька (2017)[22]
- Всеукраїнська літературно-мистецька премія «Київська книга року» (2023)[23][24][25].
Основні монографії:
- «Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)» (1996)
- «Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації» (1999)
- «Освіта і наука України: шляхи модернізації» (факти, роздуми, перспективи) (2003)
- «Україна: проблеми самоорганізації» (2003)
- «Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати» (2005)
- «Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум» (2007)
- «Filozofia eduкacji» (2007)
- «Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура» (2008)
- «Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009)
- «Еліта: витоки, сутність, перспектива» (за редакцією В. Г. Кременя) (2011)
- «Filozofia antropocentryzmu w edukacyjnej przestrzeni» (2011)
- «Синергетика в освіті: аспект людиноцентризму» (2012)
- «Україна у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження)» (2013)
- «Філософія людиноцентризму в освітньому просторі» (2018)
- «Людина у викликах цивілізації: від минулого — до майбутнього : Людина. Освіта. Соціум» (2020)
- «Człowiek wobec wyzwań cywilizacji: Od przeszłości do przyszłości» (2022)
Навчальна література:
- «Політологія: наука про політику» (2002)
- «Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції» (2005)
- «Філософія: Логос. Софія. Розум» (2006)
- «Філософія управління» (2007)
- «Філософія: Історія, суспільство, освіта» (2011) та інші Для загальноосвітньої школи:
- «Філософія» (2012).
- «Ескізи про мудрість. Від міфу до істини» (2019)
- ↑ Почесні доктори. www.univ.kiev.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Василь Кремень – почесний доктор Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. naps.gov.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Хмельницький національний університет. Історія і сучасність:1995-2015 (PDF). 2017. с. 438. Архів оригіналу (PDF) за 24 квітня 2022. Процитовано 26 травня 2022.
- ↑ Кремень Василь Григорович - Вчена рада Каразінського університету. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара : Почесні доктори університету. www.dnu.dp.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні доктори. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності (рос.). 24 листопада 2021. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні доктори - Львівський державний університет фізичної культури. www.ldufk.edu.ua. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні доктори, професори | Волинський національний університет імені Лесі Українки. vnu.edu.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Кремень Василь Григорович. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (укр.). Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні доктори університету | MEGU. www.megu.edu.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні професори та доктори - Кремень Василь Григорович. kubg.edu.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Почесні професори. Університет Ушинського (укр.). 30 січня 2014. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького — Кремень Василь Григорович. cdu.edu.ua. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Кондратюка", НВЦІ Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія. Почесні професори університету. nupp.edu.ua (укр.). Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Народний депутат України 3 скликання 03.1998-02.2000 від СДПУ(О), № 8 в списку. Обраний народним депутатом України 4 скликання з 04.2002 від СДПУ(О), № 6 в списку. На час виборів: Міністр освіти та науки України, член СДПУ(О). Зняв кандидатуру.
- ↑ Редакційний штат | Вісник Національної академії педагогічних наук України. visnyk.naps.gov.ua (укр.). Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Поважна рада. Орден Святого Пантелеймона. Процитовано 17 квітня 2024.
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2021 року № 406/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Незалежності України»
- ↑ Указ Президента України від 18 травня 2017 року № 135/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки»
- ↑ Указ Президента України від 27 червня 2012 року № 417/2012 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
- ↑ Указ Президента України № 543/2013 від 4 жовтня 2013 року «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2013 року». Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.
- ↑ Засідання правління НСКУ, присвячене 90-річчю наукового журналу «Краєзнавство». Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 19 липня 2017.
- ↑ Про результати конкурсу на здобуття Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» - 2023. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 10 жовтня 2023.
- ↑ України, НАПН. Президент НАПН України став лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» - 2023. naps.gov.ua (укр.). Процитовано 10 жовтня 2023.
- ↑ Серед переможців конкурсу «Київська книга року» — депутати попередніх скликань, знані історики та освітяни. www.golos.com.ua (укр.). 13 вересня 2023. Процитовано 10 жовтня 2023.
- В. М. Ткаченко. Кремень Василь Григорович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 321. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Л. Г. Долганова. Кремень Василь Григорович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Офіційна біографія [Архівовано 12 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Офіційна біографія
- Ще одна біографія, менше тексту але більше фактів
- Кремень Василь Григорович [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] // © 2015 Товариство «Знання» України, Біографія Василя Кременя
- 13922 Кременія — астероїд, названий на честь політика.
- Освіта
- Освіта в Україні
- Особиста сторінка [Архівовано 10 березня 2009 у Wayback Machine.]
- Електронний архів наукових праць В. Г. Кременя в Електронній бібліотеці НАПН України [Архівовано 4 квітня 2017 у Wayback Machine.]
Попередник: | Міністр освіти і науки України 30 грудня 1999 — 3 лютого 2005 |
Наступник: |
Зайчук Валентин Олександрович | Ніколаєнко Станіслав Миколайович |
- Народились 25 червня
- Народились 1947
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого III ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 1500-річчя Києва»
- Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки
- Лауреати Державної премії України в галузі освіти
- Міністри освіти і науки України
- Перший уряд Віктора Януковича
- Уряд Анатолія Кінаха
- Уряд Віктора Ющенка
- Народні депутати України 3-го скликання
- Випускники філософського факультету КНУ
- Уродженці Кролевецького району
- Науковці, на честь яких названо астероїд
- Академіки Національної академії педагогічних наук України
- Українські філософи
- Члени конституційних комісій в Україні
- Члени Адміністративного комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій
- Члени СДПУ (о)
- Автори Української дипломатичної енциклопедії