Огюст Адольф Бійо
| Огюст Адольф Бійо фр. Adolphe Billault | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 23 червня 1863 — 13 жовтня 1863 | ||
| Монарх: | Наполеон III | |
| ||
| 23 червня 1854 — 7 лютого 1858 | ||
| ||
| 1 листопада 1859 — 5 грудня 1860 | ||
| Народження: |
12 листопада 1805[1][2][3] Ванн | |
| Смерть: |
13 жовтня 1863[1][2][3] (57 років) Басс-Гулен | |
| Країна: | Франція | |
| Освіта: | Реннський факультет права та політологіїd | |
| Батько: | Огюстен Бійоd | |
| Мати: | Marie-Rose Jamet du Kergoëtd | |
| Шлюб: | Françoise Bourgault-Ducoudrayd | |
| Діти: | Фанні Бійоd і Марі Бійоd | |
| Нагороди: |  | |
Огюст Адольф Марі Бійо (фр. Adolphe Augustin Marie Billault, застар. Білло; (12 листопада 1805, Ванн — 13 жовтня 1863, Басс-Гулен)) — французький політичний діяч, прем'єр-міністр Франції у 1863 році й адвокат.
Вивчав право в Ренні й оселився потім як адвокат у Ланті, де швидко набув популярності та значущості. У 1837 році його обрали до палати депутатів. Виступивши спочатку з різкою промовою проти міністерських підступів і підкупів під час виборів, він приєднався до опозиції. З того часу Бійо часто виступав як оратор.
Примкнувши до партії Тьєра, у 1838 році його обрали секретарем комісії з вивчення залізничного питання, потім працював юрисконсультом герцога Омальського[en] і в кабінеті Тьєра. 1840 року отримав призначення помічником статс-секретаря. Після падіння цього міністерства у жовтні 1840 року, Бійо знову почав займатися у Парижі адвокатурою. В палаті депутатів він приєднався до опозиції, але потім зблизився з міністерською партією і навіть зійшовся з нею на думці у питанні щодо іспанських шлюбів[en].
Обраний після Лютневої революції в установчі збори (від департаменту Нижньої Луари), він тримався помірно-демократичної партії та подав голос за вигнання Орлеанів і проти системи двох палат. У цей час він приєднався до президента Наполеона, і хоча йому не вдалося відразу ж проникнути в законодавчі збори, але після державного перевороту у Франції 2 грудня 1851 року він виставив свою кандидатуру в Арієзькому департаменті. За сприяння влади Бійо обрали депутатом, причому призначено Наполеоном першим президентом законодавчого корпусу.
На цій посаді він сприяв відновленню Другої французької імперії, а 23 липня 1854 року змінив Персіньї[en] на посаді міністра внутрішніх справ. 4 грудня 1854 року став сенатором. Після замаху Орсіні[en] (14 січня 1858 року), він мав поступитися у лютому своїм портфелем генералу Еспінасу[en], але вже 3 листопада 1859 року знову обійняв посаду міністра внутрішніх справ замість герцога Падуанського[en] (фр. Ernest Arrighi de Casanova). Наприкінці 1860 року Бійо, призначений міністром без портфеля, мав виступити захисником політики імператора перед законодавчим корпусом. Це доручення він виконав дуже успішно.
Згідно з ЕСБЕ:
- ↑ а б http://www.senat.fr/senateur-2nd-empire/billault_adolphe_augustin_marie0015e2.html
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Sycomore / Assemblée nationale
- Билло, Август-Адольф // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)