Севідов Олександр Олександрович
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Олександр Олександрович Севідов | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народження | 5 вересня 1921 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Москва, Російська СФРР | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 15 квітня 1992 (70 років) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Москва, Росія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Поховання | Домодєдовське кладовищеd | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 178 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 72 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  СРСР
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | нападник | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small} «Старт» (Москва)
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
  | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Олекса́ндр Олекса́ндрович Севі́дов (рос. Александр Александрович Севидов, 5 вересня 1921, Москва — 15 квітня 1992, Москва) — радянський футболіст, центральний і напівсередній нападник. Згодом — футбольний тренер, відомий по своїй роботі в мінському, київському і московському «Динамо». Двічі приводив свої команди до звання чемпіонів СРСР і двічі — до перемоги в кубку країни. Майстер спорту СРСР (з 1957), заслужений тренер СРСР та Білорусі (з 1968).
Батько футболіста і тренера Юрія Севідова. Онук — Антон Севідов, музикант.
Грати у футбол розпочав у 1936 році у віці 15 років у московській команді «Старт». У 1939 році був запрошений в команду майстрів казанського «Динамо», яка виступала в класі «Б» союзної першості. У Казані Севідов провів один сезон, після чого в 1940 році перейшов в іншу команду класу «Б» — московський «Харчовик». На вищому рівні дебютував на початку 1941 року у мінському «Динамо», за яке до початку Великої Вітчизняної війни встиг провести 7 матчів чемпіонату СРСР.
З 1942 по 1945 рік Олександр Севідов — гравець московської команди «Крила Рад». У першому післявоєнному чемпіонаті Севідов у 16 іграх забив 10 голів. У грудні 1945 року, на запрошення тренера ЦДКА Бориса Аркадьєва, взяв участь у поїздці армійської команди в Югославію (в ЦДКА Севідов замінив Всеволода Боброва, який поїхав з московськими динамівцями в їх знамените турне по Великій Британії).[1][2] В Югославії Севідов провів майже всі ігри, а в останньому матчі турне зміг вразити ворота «Црвени Звезди».[3]
Олександр Севідов був одним з найталановитіших гравців свого покоління. Різноплановий, універсальний центрфорвард, він володів високою швидкістю, відмінними фізичними якостями і сильним ударом. Севідов вміло підігрував партнерам і сам відзначався високою результативністю. Дії нападника на полі були ефектними і ефективними, що привертало до нього увагу провідних радянських тренерів[4]. Тренер Б. А. Аркадьєв, говорячи про ігрові якості Севідова, ставив його в один ряд з такими футболістами, як Михайло Бутусов, Григорій Федотов та В. Бобров.[2]
У 1946 році Севідов був запрошений до московського «Торпедо», де склав пару форвардів разом з Олександром Пономарьовим. 23 травня 1946 року в матчі з ленінградським «Динамо», гравець суперника Аркадій Алов завдав Севидову важку травму ноги, після якої тому довелося у 25-річному віці закінчити ігрову кар'єру.[5] До 1948 року Севідов продовжував значитися у складі торпедівців, а в 1949—1950 — у складі московського «Локомотива»[1], переніс безліч складних операцій, проте повернутися у футбол як гравцю йому вже не вдалося.
У 1950 році Олександр Севідов закінчив Центральний державний інститут фізичної культури і почав працювати тренером в команді міста Ступіно, що виступала в першості РРФСР. У 1954 році команда міста Ступіно під керівництвом Севідова стала чемпіоном РРФСР і вийшла в клас «Б» союзного чемпіонату.
З 1958 по серпень 1960 року очолював команду класу «А» «Молдова» з Кишинева. У цій команді дебютував на найвищому рівні син Олександра Севідова — Юрій, який по ходу сезону 1960 року був переведений в московський «Спартак» в порушення діючого регламенту[6]. У 1961 році повернувся до Москви і Севідов-старший, ставши тренером ФШМ.
У 1962 році Севідов переїхав у Мінськ, де став старшим тренером і начальником команди «Білорусь», а в наступному році, після перейменування — старшим тренером «Динамо», яке він очолював протягом 7 сезонів, одних з найуспішніших в історії клубу. Тренер зумів створити перспективну, бойову команду на базі гравців які переїхали на початку 1960-х років у Мінськ колишніх дублерів московського «Спартака» Ігоря Рьоміна, Юрія Погальникова, Віктора Коновалова, Леонарда Адамова, Едуарда Малофєєва і примкнувшого до них екс-торпедівця Альбера Денисенка[7].
Перед початком чемпіонату СРСР 1963 року Севідов заявив, що перед командою, яка зайняла в попередньому сезоні 19-е місце (у 2-х очках від зони вильоту), стоїть завдання утриматися в класі А[7]. Однак команда досягла феноменального успіху[7]. Динамівці змогли завоювати бронзові медалі чемпіонату і показали другий результат за пропущеними м'ячами (після московських одноклубників). Такого результату вдалося досягти за рахунок грамотної організації командних дій. Білоруська команда використовувала жорсткий пресинг по всьому полю, у відборі м'яча брали участь і нападники, захисники ж при будь-якій можливості включалися в атакувальні дії[7].
У 1965 році «Динамо» під керівництвом Севідова вперше у своїй історії стало фіналістом Кубка СРСР, у півфіналі вибивши з турніру чемпіона країни «Динамо» (Тбілісі). У 1968 році заслуги тренера були відзначені присвоєнням йому звання заслуженого тренера СРСР та БРСР. Проте, після закінчення сезону 1969 року Севідов був звільнений з посади з формулюванням «принципово неправильний підхід до формування команди», оскільки на думку керівників білоруського спорту, недостатньо залучав у команду місцевих футболістів, а орієнтувався в основному на приїжджих.
У наступному, 1970 році, Севідов поїхав у Казахстан, де очолив головний клуб республіки — «Кайрат» з Алма-Ати, що покинув перед цим вищу групу чемпіонату СРСР. За один сезон Севідову вдалося вивести «Кайрат» назад у Вищу лігу. Кращим бомбардиром команди з 19 м'ячами став його син Юрій Севідов, який незадовго до того звільнився з ув'язнення.
Після успішного сезону в «Кайраті» Севидову надійшла пропозиція очолити київське «Динамо». Він змінив на посту головного тренера динамівців Віктора Маслова, який свого часу запросив молодого Севідова в «Торпедо» і якого Севідов вважав своїм учителем.[1] Під його керівництвом «Динамо» стало чемпіоном СРСР 1971 року, срібним призером чемпіонатів СРСР 1972 і 1973 років. За період роботи в «Динамо» Севідов переорієнтував гру команди під атакуючий стиль. При грі в обороні Севідов став застосовувати персональний варіант захисних побудов, на відміну від свого попередника, що використовував зональний захист.[8] До основної команди були підведені молоді Олег Блохін і Леонід Буряк, що склали основну ударну силу «Динамо» в наступні роки.
У 1973 році клуб дійшов до фіналу Кубка СРСР, де поступився єреванському «Арарату». Динамівці вели по ходу матчу, Севідов у кінці гри замінив активних Буряка і Блохіна на малодосвідчених футболістів Зуєва і Кондратова, на останніх хвилинах футболістам «Арарату» вдалося зрівняти рахунок, а в додатковий час сенсаційно вирвати перемогу. Після фіналу Севідов залишився у Москві. Ця поразка послужила формальним приводом для звільнення Севідова за три тури до закінчення чемпіонату країни, в.о. ст.тренера став М. Коман, причому динамівці втратили золоті медалі, шансів наздогнати "Арарат" не було, ставши в підсумку лише другими. Місце старшого тренера киян у результаті тоді дісталося Валерію Лобановському, претендентом був також Г. Зонін,але відмовився. Існує також версія, згідно з якою зняття Севідова стало наслідком інтриг Лобановського, який скористався своїми зв'язками в ЦК Компартії України, і було зумовлене незалежно від результату кубкового фіналу.[9]
Севідов повернувся до Москви, де протягом року знову працював тренером московської ФШМ, під його керівництвом команда посіла друге місце у Всесоюзному юнацькому чемпіонаті 1974 року.
На початку 1975 року Севідова запросили очолити московське «Динамо». До кінця сезону динамівці посіли призове третє місце, а навесні 1976 року зуміли завоювати золоті медалі чемпіонату СРСР, що проходив в одне коло. У 1977 році «Динамо» здобуло перемогу в Кубку СРСР, а також завоювало перший Кубок Сезону (матч між чемпіоном і володарем кубка країни), перемігши київських одноклубників.
У 1978 році «Динамо» під керівництвом Севідова дійшло до 1/2 фіналу Кубка володарів кубків, поступившись лише в серії післяматчевих пенальті. У травні 1979 року після передсезонного турне «Динамо» по США Севідова несподівано зняли з посади. Як з'ясувалося пізніше, під час перебування у Лос-Анджелесі Севідов покинув розташування команди, відправившись на вечерю на запрошення свого давнього знайомого по Києву, який емігрував раніше в США. Цей факт зафіксував у своєму донесенні у вищі органи начальник команди «Динамо» Анатолій Родіонов. З формулюванням «за порушення режиму» Севідова відсторонено від керівництва командою.[1]
Протягом двох наступних років Олександр Севідов не тренував, здоров'я дружини вимагало його постійної присутності в Москві. Тільки в 1981 році його запросили в московську команду «Локомотив», яка вилетіла на той момент у першу лігу. У сезоні 1981 року клуб зайняв 3-е місце, поступившись путівкою у вищу лігу кутаїському «Торпедо» (особиста зустріч команд в Кутаїсі була виграна торпедівцями при явно упередженому суддівстві). У 1982 році Севідову довелося залишити «Локомотив» у той момент, коли клуб претендував на одну з двох путівок у вищу лігу (в результаті залізничники посіли лише 4-е місце).
Пізньої осені 1983 року Севідова знову покликали в московське «Динамо», яке перебувала на межі вильоту з вищої ліги. Два матчі під керівництвом нового тренера динамівці виграли. А вже в наступному сезоні команді вдалося завоювати Кубок СРСР, перемігши у фінальному матчі майбутнього чемпіона країни — ленінградський «Зеніт». Навесні 1984 року «Динамо» знову вдалося успішно виступити в єврокубках, дійшовши до півфіналу розіграшу Кубка кубків. Навесні 1985 року Севідов підтримав прохання про призначення в «Динамо» своїм помічником (формально — начальником команди) свого давнього вихованця з мінського «Динамо» Едуарда Малофєєва, який обіймав на той час пост старшого тренера збірної СРСР. Влітку того ж року, після поразки від ростовського СКА з рахунком 3:4, гравці клубу були звинувачені динамівським керівництвом у «здачі» матчу, а тренер Севідов — у потуранні і м'якотілості і був знятий з посади. У прийнятті такого рішення активно брав участь Е. В. Малофєєв, який незабаром був призначений на місце Севідова.[1]
У наступні роки Олександр Севідов відійшов від активної тренерської діяльності, деякий час співпрацював з тижневиком «Футбол-Хокей»[10]. У 1987 році був головним тренером бакинського «Нефтчі», з квітня 1989 по червень 1990 року очолював волгоградський «Ротор».[5] В кінці 1991 — початку 1992 року консультував тренерський штаб владикавказького «Спартака».
Помер від раку 15 квітня 1992 року в Москві.[5]
Дружина — Лідія Дмитрівна (пом. у 1991 році).[5] Сини — Юрій, Олег. Юрій Севідов (пом. у 2010 році) також був відомим футболістом, нападником «Спартака», згодом займався тренерською діяльністю, а в останні роки життя був футбольним експертом і оглядачем, колумністом провідних спортивних ЗМІ. Онук Антон Севідов — музикант, засновник і лідер групи Tesla Boy.
Олександр Севідов серйозно захоплювався шахами. Також був освіченою, інтелігентною людиною[11], відомим меломаном, шанувальником джазу, зібрав велику колекцію музичних платівок.[5]
Крім тренерської діяльності, Севідов протягом багатьох років регулярно виступав у спортивній пресі з аналітичними оглядами і статтями про футбол, був частим гостем на телебаченні.
Після того як на одному з дружніх шаржів Олександр Севідов був зображений в фельдмаршальському мундирі і з чорною пов'язкою на оці (тобто футбольним Кутузовим), за ним закріпилося прізвисько «Кутузов», що супроводжувала Севідова до кінця життя.
- Переможець чемпіонату РРФСР: 1954 (Команда міста Ступіно)
- Переможець турніру в першій групі класу «А»: 1970 («Кайрат»)
- Чемпіон СРСР (2): 1971 («Динамо» Київ), 1976 (весна) («Динамо» Москва)
- Срібний призер чемпіонату СРСР (2): 1972, 1973 («Динамо» Київ)
- Бронзовий призер чемпіонату СРСР (2): 1963 («Динамо» Мінськ), 1975 («Динамо» Москва)
- Володар Кубка СРСР (2): 1977, 1984 («Динамо» Москва)
- Фіналіст Кубка СРСР (2): 1965 («Динамо» Мінськ), 1973 («Динамо» Київ)
- Володар Кубка Сезону: 1977 («Динамо» Москва)
- Півфіналіст Кубка володарів кубків (2): 1978, 1985 («Динамо» Москва)[13]
- 1957 — Майстер спорту СРСР
- 1968 — Заслужений тренер СРСР
- 1968 — Заслужений тренер Білоруської РСР
- 1968 — Орден «Знак Пошани»
- ↑ а б в г д Севидов Александр Александрович тренер от 1975 — до 1979 май [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] [1] — Динамовская энциклопедия, 21.02.2007
- ↑ а б Галинский А. Разговор с Александром Севидовым. // «Физкультура и спорт», № 11, 1971 г.
- ↑ По различным данным, Севидов забил в том матче один или два гола.
- ↑ «Летопись Акселя Вартаняна. 1946 год. Часть 2» // Газета «Спорт-Экспресс» от 29.08.2008
- ↑ а б в г д Александр Севидов «сгорел» за месяц[недоступне посилання з травня 2019] — Интервью Ю. А. Севидова газете «Советский спорт», 18.04.2002
- ↑ Летопись Акселя Вартаняна. 1960 год. Часть 9 //Газета «Спорт-Экспресс» от 08.10.2011
- ↑ а б в г Кто сказал, что нули на табло—плохо
- ↑ Галинский А. Тренеры футбола // Не сотвори себе кумира. — М: Молодая Гвардия, 1974.
- ↑ Галинский А. Футбол вверх ногами // Интервью газете «Комсомольское знамя», № от 19.02, 22.02, 27.02, 01.03, 05.03, 06.03, 12.03, 13.03, 20.03. 1991 г.
- ↑ «Разговор по пятницам» от 11.11.2011 Интервью с Виктором Понедельником в газете «Спорт-Экспресс»
- ↑ «Разговор по пятницам» от 01.06.2012 Интервью с Валерием Сысоевым в газете «Спорт-Экспресс»
- ↑ По прозвищу Философ Интервью с Юрием Севидовым в газете «Спорт-Экспресс» от 22 января 2001 года
- ↑ Краткая биография на сайте ФК «Динамо» (Москва)
- Народились 5 вересня
- Народились 1921
- Уродженці Москви
- Померли 15 квітня
- Померли 1992
- Померли в Москві
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Заслужені тренери СРСР
- Тренери ФК «Динамо» Київ
- Тренери ФК «Динамо» Москва
- Тренери ФК «Зімбру»
- Тренери ФК «Кайрат»
- Тренери ФК «Локомотив» Москва
- Тренери ФК «Нефтчі» Баку
- Радянські футболісти
- Футбольні тренери СРСР
- Футболісти «Динамо» (Мінськ)
- Футболісти «Крил Рад» (Москва)
- Футболісти «Торпедо» (Москва)
- Тренери ФК «Динамо» (Мінськ)
- Тренери ФК «Ротор»
- Померли від раку
- Члени КПРС
- Тренери чемпіонів СРСР з футболу