Талиші
| Талиші Tolışon | |
|---|---|
| Кількість | від 755 тис.[1] до понад 1 млн. 500 тис.[2] |
| Ареал |  Азербайджан:112 000 (перепис 2009)[3], за ін. даними: бл. 590 тис. (2023)[1] 800 тис. (1996)[4]  Іран: бл. 160 тис. (2023)[1]700,000–1,000,000[5]  Росія: 3 595 (перепис 2021)[6][7][8]за ін. даними: бл. 2 600 (2023)[1]  Казахстан: 132 (перепис 2009)[9]за ін. даними: бл. 800 (2023)[1]  Україна: 133 (2001)[10] |
| Раса | європеоїдна раса |
| Близькі до | іранські народи |
| Мова | талиська |
| Релігія | іслам (більшість — мусульмани-шиїти, меншість — мусульмани-суніти) |
Талиші́ (тал. Tolışon, تالشان) — іранський народ, який історично населяє прикаспійський регіон Талишістан[en], у гірській і передгірській областях Талишу, що примикає до південно-західного узбережжя Каспійського моря (південний схід Азербайджану та північний захід Ірану).
В Азербайджані талиші розселені на південному сході країни, переважно в Астаринському, Ленкоранському та Лерицькому районах, а також у південно-східній частині Масаллінського району. Селища, розташовані на кордоні розселення талишів і азербайджанців, мають змішане населення.
Що стосується питання про походження, то деякі автори вважають предками талишів кадусіїв. Тим часом, за свідченням античних авторів, кадусії це той самий народ, що і пізніші гели — нині сучасні гілянці. О. Л. Вільчевський називає талишів «аборигенами південного узбережжя Каспійського моря, що зіранилися».
Як зауважують Б. А. Литвинський і І. В. П'янкова, етнічно кадусії можливо були східними кавказцями (хуррити тощо), які разом з іншими неіранськими племенами об'єднувалися під назвою (в широкому сенсі) «каспії» (походження кочових скотарських племен каспіїв досі не з'ясоване), називаючи їх «каспіями Гіляну, що примикали до Середньої Азії з заходу». І. М. Дьяконов також схильний вважати, що «каспії» було загальним позначенням неіндоєвропейських племен, куди могли входити і кадусії. Крім того, з огляду на мовні особливості, він вважає, що «в корені неправильно розглядати татів і талишіх як албанців або мідян, які зазнали насильницької персизації».
У другій половині XV століття спадкові володарі Талиша надали підтримку Сефевідам під час воєн кизилбашів з ширваншахами і султанами Ак-Коюнлу, тому талиші були включені до складу об'єднання кизилбаських племен. Талиші були єдиною іраномовною і некочовою народністю в складі кизилбашів, залишаючись, відповідно до кочових традицій, особливим «плем'ям». Пізніше частина кизилбаських талишів увійшла до складу шахсевенів, серед яких плем'я Талиш-Мікаїллі склало 600 родин. Іще в XIX столітті в Джеватському повіті жила племінна спільнота, що іменувалася «Талиш» чисельність 63 сімейства.
Населений гілянцями і талишами Гілян до кінця XVI ст. був економічно, політично і етнічно мало пов'язаним із внутрішнім Іраном. У той період тут існували два ханства: на захід від річки Сефідруд — Біє-пас зі столицею в Решті, кероване династією ісхакідів; на схід від річки — Біє-піш зі столицею в Лахіджані, кероване династією Кийя (або Каркійя). Перше було ліквідовано в 1590 році, друге в 1592 році. Гілянський історик Абд ал-Фаттах Фумені у своїй праці «Історія Гіляну» згадує про Талишстан Лахіджанської області (тобто населеного талишами району в західній частині східного Гіляну — Біє-піш), де сховався під час селянського повстання в Гіляні в 1629 році видатний сановник Біє-піш мулла Алі Намі.
В середині XVIII століття у зв'язку з розпадом держави Надер-шаха на південно-західному узбережжі Каспійського моря утворилося Талиське ханство, яке охопило в тому числі ареал розселення талишів, яке в 1802 році було прийнято під протекторат, а за Туркманчайським договором 1828 року — остаточно приєднано до Російської імперії.
Спостерігається звуження області використання талиської мови. Народні перекази вказують, що талиське населення колись простягалося до Кизил-Агаджі і ще в 1830-х роках талиською мовою говорили значно північніше Ленкорані. Наявність тісних економічних і культурних зв'язків з азербайджанцями, тривалі й постійні інфільтрації останніх у межі талишів сприяли поширенню серед талишів двомовності, впливу азербайджанської культури. Найбільше це було помітно в талиських селищах, розташованих на торгових шляхах, у селищах із великими базарами, де всюди було чути азербайджанську мову. Великий вплив азербайджанців пережили талиші жителі Ленкорані, хоча і в їхніх сім'ях чулася талиська мова.
В 1993 році, під час військово-політичної кризи в Азербайджані, викликаної антиурядовим заколотом у Гянджі, в районі компактного проживання талиського населення була проголошена Талиш-Муганська Автономна Республіка в складі Азербайджану, яка проіснувала два місяці.
Початок ХХІ століття ознаменував зростаючу популярність ідей талиської окремішності в таких традиційно етнічно змішаних містах як Ленкорань і Масалли.
Талиші населяють регіон Талишістан[en] (Талиш), що простягається на північ від річки Сефідруд, прорізає західні гори Ельбурс у західному Гіляні, виходячи до Кура-Араксинської низовини на півдні Азербайджанської Республіки, де включає Астаринський, Ленкоранський, Леріцький, Ярдимлинський, Масаллинський[en] та Джалільабадський[en] райони, за винятком невеликого Анбаранського району[en], розташованого на західній стороні гірського ланцюга в остані Ардебіль[11].
Етнонім «талиш» трапляється в 6 ойконімах різних районів Азербайджану (Ахсуйському, Кубинському, Ісмаллінському, Мардакертському, Сабірабадському і Шамхорському). Походження етноніма «талиш», так само як і питання про формування народності і найбільш раннього етапу його історії залишається остаточно нез'ясованим. Згідно з Марквартом, термін «талиш» уперше з'являється у вірменському перекладі роману «Історія Олександра Великого», зробленому в XVI столітті (переклад із грецького джерела V століття).
Талиська мова належить до північно-західної підгрупи іранських мов і найбільш близька до говорів таті в Іранському Азербайджані і вимерлій кілітській мові.
Талиська мова не має офіційного статусу в жодній країні світу.
Більшість віруючих талишів сповідують іслам шиїтської течії. Частина талишів є сунітами шафіїтського мазхабу.
Культура і побут талишів дуже близькі до азербайджанських. Весільні, пологові та похоронні обряди талишів нагадують не тільки звичаї азербайджанців, а й гіляків та галешів.
Раніше талиші, що населяють гірські райони, жили в будинках із плоскими дахами, побудованими з каменю. Талиші прибережних районів жили в глинобитних будинках із дахами з очерету та осоки. Найпоширеніший традиційний тип житла — зрубовий будинок без фундаменту (анджинака), стіни якого всередині й зовні обмазані глиною. Опалювалися відкритим вогнищем без димоходу (гара бухари) або каміном (бухари); в XX столітті поширилася залізна піч. У дворі влаштовували сезонне житло, високо підняте на цегельних або дерев'яних стовпах (лям) — місце відпочинку й нічлігу сім'ї з травня по жовтень. У традиційному талиському будинку двері дуже високі, до стелі, щоб через них міг виходити дим від вогнища.
Традиційний костюм (як чоловічий, так і жіночий) схожий з азербайджанським. Чоловіки носили сорочку, штани, архалиг, папаху або повстяну шапку; жінки — сорочку, широкі довгі штани, широкі збористі спідниці, архалиг, головні хустки. На ногах носили вовняні шкарпетки, шкіряне взуття. В їжу замість хліба вживали круто зварений рис. Для традиційного побуту характерні патріархальні інститути (взаємодопомога, кровна помста, гостинність). Зберігаються талиські весільні та трудові пісні.
У листопаді 1990 року при Азербайджанському фонді культури було створено Республіканський центр талиської культури, покликаний сприяти дослідженню, розвитку й відродженню історії, самобутньої культури, традицій та звичаїв талишів. Існує фольклорний ансамбль бабусь із селища Сепараді Ленкоранського району, які виконують народні пісні та баяти азербайджанською і талиською мовами.
У 2003 році наказом Міністерства освіти Азербайджану були затверджені навчальні програми для 1-4-го класів середньої школи з декількох мов народів Азербайджану, в тому числі і талиською. В Азербайджані видається газета «Талыш седо» (Голос Талиша), ведеться трансляція радіопередач талиською мовою. В Ірані єдиним друкованим органом талиською мовою є журнал «Mahnameye Talesh».
Відомі кілька прапорів, пов'язаних із талиським етнічним рухом:
- Прапор невизнаної Талиш-Муганської Автономної Республіки має паніранські кольори: червоний, білий і зелений — кольори,[13][14] які використовуються на прапорах більшості іранських держав і народів. Їх використання символізує загальне коріння іраномовних народів.
- Прапор талиського національного руху, створений прихильниками А. Гумматова: з трьома вертикальними смугами (червона, біла і зелена), із зображеними в центрі блакитними хвилястими лініями й сонцем, що піднімається над ними (кількість ліній і дизайн сонця можуть варіюватися)[14]; Талиський національний рух (ТНР) було створено в Нідерландах, де частина талиського керівництва живе у вигнанні. Багато з його членів раніше брали участь у формуванні Талиш-Муганської Автономної Республіки в 1993 році, в тому числі член правління Алікрам Гумматов. ТНР вступив в Організацію націй і народів, що не мають представництва (UNPO) 26 червня 2005 року, припиняв членство 1 березня 2008 р і знову був прийнятим 28 червня 2014 року[15].
- Червоний, із золотим сонцем посередині й горизонтальними білими смугами вздовж верхньої і нижньої кромки, з зеленими просвітами посеред кожної з двох білих смуг; заснований для «Союзу талиської молоді» в Москві[13][16].
Питання ідентичності талишів, найімовірніше, є на сьогодні найбільш дискусійним і в той же час маловивченим. Вивчаючи талиську самоідентифікацію з самого початку згадування талишів у найдавніших джерелах, упор робився в першу чергу на праці місцевих і зарубіжних регіонознавців, істориків та фахівців у ділянці етногенезу, яких на сьогодні критично бракує. Проте, з того вузького кола праць, які є нині, складається більш-менш стійке уявлення про питання в рамках історичного минулого талиського народу. У ХХІ столітті об'єкт дослідження потребує передовсім вивчення з боку соціологів і політологів. Сьогоднішнє становище — куди більш суперечливе з точки зору сучасного погляду на народи-мільйонники[17].
Перше, що потрібно відзначити, те, що талиський народ, розділений на дві частини кордоном, сьогодні розділений і самоідентифікацією. У даної частини талишів не існує чітко вираженого самовідчуття в частині національної належності в силу ключової ролі рідної мови у самовизначенні. Як зазначає у своїй роботі Джон Кліфтон [18], райони, де за офіційною статистикою частка талишів не перевищує 1 відсотка, насправді мають 15-20% талиської населення. Проте більшість представляють себе азербайджанцями, але при цьому талиське коріння практично ніхто не приховує. У тій же праці Джон Кліфтон пов'язує це насамперед із виходом талиської мови з ужитку в місцях компактного проживання талишів і азербайджанців й поступовим переходом на азербайджанську мову в селах, з практично 100%-м талиським населенням. Таким чином процес звуження ареалу талиської мови проходить одночасно зі зменшенням використання рідної мови і в центральних районах регіону, де позиції талиської не піддавалися сумніву ще 20 років тому. Талиська мова не має офіційного статусу ні в Ірані, ні в Азербайджані.
Певна частина талишів стала проявляти занепокоєння щодо стану свого народу. У цьому контексті роль сучасних ЗМІ і зокрема соціальних медіа надзвичайно висока.
Як зазначав у своїх працях Б. Міллер під час своєї поїздки до Талиша, певна частина талишів ідентифікувала себе тюрками, хоча, як з'ясовувалося потім, насправді були талишами і носіями рідної мови[19].
- ↑ а б в г д Talysh. Процитовано 14 березня 2023.
- ↑ People Cluster: Talysh. Процитовано 14 березня 2023.
- ↑ НАСЕЛЕНИЕ АЗЕРБАЙДЖАНА
- ↑ A language of Azerbaijan:Talysh
- ↑ Arakelova, Victoria (2022). "The Talishis on Opposite Banks of the Araxes River: Identity Issues". Iran and the Caucasus. Brill. 26 (4): 407–417. doi:10.1163/1573384X-20220406. S2CID 254393164.
- ↑ Национальный состав населения Российской Федерации согласно переписи населения 2021 года. Архів оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 5 січня 2023.
- ↑ Официальный сайт Всероссийской переписи населения 2010 года. Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года. Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 25 грудня 2011.
- ↑ Всероссийская перепись населения 2010. Национальный состав населения РФ 2010. Архів оригіналу за 23 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2011.
- ↑ Агентство Республики Казахстан по статистике. Перепись 2009. [Архівовано 2012-05-01 у Wayback Machine.])
- ↑ Государственный комитет статистики Украины. Всеукраинская перепись населения 2001 года. Распределение населения по национальности и родному языку. Архів оригіналу за 26 листопада 2019. Процитовано 5 липня 2011.
- ↑ TĀLEŠ DISTRICT. Encyclopædia Iranica (англ.).
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ UNPO: Talysh. Архів оригіналу за 2 березня 2015. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ а б James B. Minahan. Encyclopedia of Stateless Nations: Ethnic and National Groups around the world. — Santa Barbara, California: ABC-CLIO, LLC, 2016. — С. 409. — ISBN 978-1-61069-953-2.
- ↑ а б [ http://www.vexillographia.ru/azerbaij/nation.htm [Архівовано 28 січня 2017 у Wayback Machine.] прапори національностей <! - Тема доданий ботом ->]
- ↑ UNPO: Talysh. unpo.org. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ прапори народів, що населяють Росію. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 18 квітня 2017.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2013. Процитовано 18 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-11-12 у Wayback Machine.] - ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2013. Процитовано 18 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-11-12 у Wayback Machine.] - ↑ http://www.talish.org/ [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.] kitobon / miller-poezdka_v_talysh_1923.pdf
- UNPO: Talysh. unpo.org (англ.). Організація непредставлених націй та народів.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - TĀLEŠ DISTRICT. Encyclopædia Iranica (англ.).
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Minahan, James. One Europe, Many Nations: A Historical Dictionary of European National Groups. — Greenwood Publishing Group[en], 2000. — 781 p. — ISBN 9780313309847.
- Minahan, James. Encyclopedia of the Stateless Nations: S-Z. — Greenwood Publishing Group[en], 2002. — 2 241 p. — ISBN 978-0-313-32384-3.
- John Clifton, Calvin Tiessen, Gabriela Deckinga, Laura Lucht. Sociolinguistic situation of the Talysh in Azerbaijan. Архівовано з джерела 14 березня 2023.
- Goff, Krista A. Nested Nationalism: Making and Unmaking Nations in the Soviet Caucasus. — Ithaca, New York : Cornell University Press[en], 2021. — ISBN 9781501753275, 9781501753299.
- Ангелова, Милена. Етнография, демография и асимилация – как изчезнаха талишите в Съветски Азербайджан // Balkanistic Forum. — 2022. — Бр. 2.
| Європа |
|  | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Азія | ||||||
| Африка |
| |||||
| Америка |
| |||||
| Океанія |
| |||||
¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН. ² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене. | ||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}