Перейти до вмісту

Сферична теорема Піфагора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Прямокутний сферичний трикутник з гіпотенузою c, катетами a і b і прямим кутом C.

Сфери́чна теоре́ма Піфаго́ра — теорема, що встановлює співвідношення між сторонами прямокутного сферичного трикутника.

Формулювання і доведення

[ред. | ред. код]

Сферична теорема Піфагора формулюється так[1]:

Ліві лапки Косинус гіпотенузи прямокутного сферичного трикутника дорівнює добутку косинусів його катетів. Праві лапки
Малюнок до доведення сферичної теореми Піфагора.

Доказ проведемо за допомогою тригранного кута[1] OA1B1C1 зі сторонами (променями) OA1, OB1, OC1 і вершиною в точці O, плоскі кути A1OC1 і C1OB1 якого дорівнюють катетам b і a даного трикутника, плоский кут A1OB1 дорівнює його гіпотенузі c, двогранний кут між гранями A1OC1 і C1OB1 дорівнює 90 градусів, а інші два двогранних кути дорівнюють відповідним кутам прямокутного сферичного трикутника. Цей тригранний кут перетинає площина A1B1C1, перпендикулярна до променя OB1. Тоді кути A1C1O і A1C1B1 будуть прямими.

Зауважимо, що

Звідси

Що й потрібно було довести.

Якщо вважати, що сферичну теорему косинусів уже доведено, формулу для сферичної теореми Піфагора можна зразу отримати з неї, записавши сферичну теорему косинусів для гіпотенузи даного прямокутного сферичного трикутника і просто підставивши в отриманий вираз кут 90°, косинус якого дорівнює нулю.

Наслідки і застосування

[ред. | ред. код]

За радіусу сфери, що прямує до нескінченності, сферична теорема Піфагора переходить у теорему Піфагора планіметрії. Тому, оскільки радіус Землі великий, за невеликих відстаней прямокутні трикутники на поверхні Землі (наприклад, використовувані для вимірювання відстаней і кутів на місцевості) практично підпорядковуються теоремі Піфагора планіметрії[2], тоді як для великих відстаней, порівнянних з радіусом Землі, вже необхідно застосовувати сферичну теорему Піфагора.

Застосувавши сферичну теорему Піфагора, можна отримати формули для різниці довгот і відстані між точками земної поверхні, а, отже, й відповідні формули для відстаней і координат точок на небесній сфері.

Зі сферичної теореми Піфагора випливає, що в прямокутному сферичному трикутнику кількість сторін, менших від 90°, непарна, а більших — парна[1]. Тому якщо обидва катети прямокутного сферичного трикутника більші від 90°, то його гіпотенуза менша від 90°, тобто в цьому випадку гіпотенуза коротша від кожного з двох катетів — положення, неможливе для прямокутного трикутника на площині.

Історія

[ред. | ред. код]

Сферична теорема Піфагора була відома ще Аль-Біруні, який разом з тим не знав сферичної теореми косинусів, тому застосував сферичну теорему Піфагора і теорему синусів для розв'язання принаймні двох задач: визначення різниці довгот двох пунктів на поверхні Землі за їх широтами і відстанню між ними і визначення відстані між двома пунктами на поверхні Землі за їх широтами і довготами[3]:81.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Степанов Н.Н. Сферическая теорема Пифагора // Сферическая тригонометрия. — М.—Л. : ОГИЗ, 1948. — С. 42—44.
  2. John McCleary. [1] — Cambridge University Press, 1994. — С. 6. Архівовано з джерела 22 січня 2021
  3. Розенфельд Б.А., Рожанская М.М. Астрономический труд Ал-Бируни «Канон Мас'уда» // Историко-астрономические исследования. — М. : Наука, 1969. — Вип. X (21 листопада). — С. 63—96. Архівовано з джерела 10 вересня 2010. Процитовано 15 січня 2021.