Тональність (музика)
Тонáльність — звуковисотне положення ладу[1][2], у ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Уперше поняття тональності було придумане О.-Е. Хороном (1810) й популяризоване Ф.-Ж. Фетісом (1830-ті — 1840-ві)[3]. Поняття також описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз (1821), як «властивість музичного ладу, що виражається у використанні його суттєвих ступенів»[4][5]. Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.
На відміну від модальності, тональність характеризується чітким і постійно відчутним тяжінням до центру ладу — тоніки, тоді як її звукоряд може бути дотриманий різною мірою. Центром тональності виступає мажорний або мінорний тризвук, побудований від її основи — тоніки. Ієрархія висотних зв'язків зазвичай вибудовується на основі класичних гармонічних функцій — тоніки, домінанти і субдомінанти.
Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.
Динамізм тональної системи опосередковано пов'язаний з характером європейського мислення епохи Нового часу, зокрема, з ідеями Просвітництва. «Модальність представляє, по суті, стабільний, а тональність — динамічний погляд на світ» (Е. Ловінська)[6].
У позначенні тональності вказується основний тон (тоніка) і нахил ладу, наприклад — тональність до мажор є тональністю, в основі якого мажорний лад вибудовується від звуку до. В українській музичній практиці широко застосовуються позначення тональностей як за складовою, так і за буквеною системами. Тоніку мажорних ладів звичайно пишуть з великої літери, тоді як тоніку мінорних — з малої[7], наприклад:
фа-дієз мінор — fis-moll,
де «dur» — означає «мажор» (дослівно лат. dur, durus — твердий), а moll — «мінор» (дослівно лат. moll — м'який).
У нотах тональність, як правило, позначають за допомогою ключових знаків. Це пов'язано з тим, що мажорний чи мінорний звукоряди більшості тональностей, окрім до мажора і ля мінора, включають похідні ступені замість основних.
У мажорно-мінорній музиці тональності по-різному взаємодіють. Нижченаведені відношення тональностей закріплені термінологічно:
- Паралельні тональності — мажорна і мінорна тональності, що мають однакові ключові знаки. Суть «паралелізму» — спільний для обох тональностей звукоряд, проте його звукам приписуються різні тональні функції. Звукоряди паралельних тональностей відстоять один від одного на малу терцію: мажорна зверху, мінорна знизу (наприклад, До мажор — ля мінор, Фа-дієз мажор і ре-дієз мінор, сі-бемоль мажор і соль мінор і т. д.). Паралельні тональності є найбільш близькими, тому що мають сім спільних тризвуків.
- Однойменні тональності — тональності з однаковими тоніками, що належать до протилежних ладових нахилів (наприклад, Соль мажор і соль мінор). Мажорна і мінорна однойменні тональності відрізняються трьома ключовими знаками (мажор — у бік дієзів, мінор — у бік бемолів).
- Однотерцієві тональності[8] — дві тональності, в тонічному тризвуку яких терцієвий тон є спільним (наприклад: До мажор — до-дієз мінор; загальний терцієвий тон «мі»). Такі тональності належать до різних ладів і відстоять один від одного на пів тону (причому мажорна розташована нижче).
В англійській термінологічній системі паралельні тональності називаються «відносними» (relative keys), а однойменні — «паралельними» (parallel keys), що може породжувати плутанину при перекладах англійської музично-теоретичної літератури на українську мову.
Спорідненістю тональностей називається співвідношення двох тональностей, що визначається кількістю і значенням спільних акордів (тобто акордів, які складаються зі звуків, які зустрічаються в обох тональностях). Існує три ступені споріднення тональностей:
- У 1-му ступені споріднення знаходяться тональності, тонічні тризвуки яких належать до числа загальних акордів, кожна тональність має шість тональностей другого ступеня споріднення: дві того ж ладу і чотири — протилежного.
- У 2-му ступені споріднення знаходяться тональності, які мають хоча б один спільний тризвук, але не тонічний, кожна тональність має дванадцять тональностей другого ступеня споріднення: вісім того ж ладу і чотири — протилежного.
- У 3-му ступені спорідненості знаходяться тональності, які не мають жодного спільного тризвуку. Кожна тональність має п'ять тональностей третього ступеня спорідненості (одну того ж ладу і чотири — протилежного).
Ступінь споріднення тональностей обумовлює можливість і характер модуляції.
| Українською | Класичне | Англійське | Знаки біля ключа |
|---|---|---|---|
| до-бемоль мажор | Ces (dur) | C-flat major | 
|
| ля-бемоль мінор | as (moll) | A-flat minor | |
| соль-бемоль мажор | Ges | G-flat major | 
|
| мі-бемоль мінор | es | E-flat minor | |
| ре-бемоль мажор | Des | D-flat major | 
|
| сі-бемоль мінор | b | B-flat minor | |
| ля-бемоль мажор | As | A-flat major | 
|
| фа мінор | f | F minor | |
| мі-бемоль мажор | Es | E-flat major | 
|
| до мінор | c | C minor | |
| сі-бемоль мажор | B | B-flat major | 
|
| соль мінор | g | G minor | |
| фа мажор | F | F major | 
|
| ре мінор | d | D minor | |
| до мажор | C | C major | 
|
| ля мінор | a | A minor | |
| соль мажор | G | G major | 
|
| мі мінор | e | E minor | |
| ре мажор | D | D major | 
|
| сі мінор | h | B minor | |
| ля мажор | A | A major | 
|
| фа-дієз мінор | fis | F-sharp minor | |
| мі мажор | E | E major | 
|
| до-дієз мінор | cis | C-sharp minor | |
| сі мажор | H | B major | 
|
| соль-дієз мінор | gis | G-sharp minor | |
| фа-дієз мажор | Fis | F-sharp major | 
|
| ре-дієз мінор | dis | D-sharp minor | |
| до-дієз мажор | Cis | C-sharp major | 
|
| ля-дієз мінор | ais | A-sharp minor |
- ↑ Юцевич 2009
- ↑ Способин 1963, с. 93
- ↑ Brown 2005, Preface: «Небагато термінів у теорії музики є більш глибокими і більш загадковими, ніж 'тональність'. Вперше придуманий Олександр-Етьєном Хороном у його „Зведеної історії музики“ (1810), він був популяризован Франсуа-Жозефом Фетісом у 1830-х та 1840-х (англ. Few terms in music theory are more profound and more enigmatic than 'tonality.' First coined by Alexandre-Étienne Choron in his “Sommaire de l'histoire de la musique” (1810), it was popularized by François-Joseph Fétis in the 1830s and 1840s[1] [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.])»
- ↑ Castil-Blaze F.-H.-J. Dictìonnaire de musique moderne. V. 1-2. Paris, 1821
- ↑ Холопов 2003, с.235
- ↑ Холопов Тональность [Архівовано 29 грудня 2012 у Wayback Machine.]
- ↑ Способин 1963, с. 105
- ↑ Юцевич 2009, с.180
- Тонація // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Brown, Matthew (2005). Пояснюючи тональність: шенкеріанська теорія та крім того (англійська) . Boydell & Brewer. с. 293. ISBN 158-0461-60-3. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 28 жовтня 2013.
- Способин, И. В. (1963). Елементарна теорія музики (російська) . Москва: Музгиз. с. 204.
- Холопов, Ю. Н. (2003). Гармония: Теоретический курс: Учебник (російська) . СПб: Издательство «Лань». с. 544. ISBN 5-8114-0516-2. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 28 жовтня 2013.
- Холопов, Ю. Н. Тональность (російська) . Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 28 жовтня 2013. // Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
- Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Вид. 2-гс. псрсробл. і доп Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2009. — 352 с.
- Dahlhaus, C. (1968). Untersuchungen über die Entstehung der harmonischen Tonalität (німецька) . Kassel, Basel.
- Khramov, M. (2008). Project Commator and Sonantometry. Proceedings of the International Symposium FRSM-2008 (англійська) . Kolkata: 428–70. Процитовано 28 жовтня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
- Powers, H. (1981). Tonal Types and Modal Categories in Renaissance Polyphony. Journal of the American Musicological Society (англійська) . XXXIV: 133–40.
{{cite journal}}: Текст «accessdate» проігноровано (довідка) - Оголевец, А. С. (1941). Основы гармониченского языка (російська) . Москва, Ленинград.
- Лебедев, С. Н. (2008). Прототональность в музыке западноевропейского Средневековья и Возрождения. Ad musicum (російська) . Москва: 33-47.
- Способін І. Елементарна теорія музики. Переклад Є. Дроб'язка — Київ: Мистецтво. — 1952. — 204 c.
- Холопов, Ю. Н. (2002). Категории лада и тональности в музыке Палестрины. Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. Сб. (російська) . Москва: МГК (32): 54-70.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
