Перейти до вмісту

Додекафонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:34, 12 грудня 2024, створена Radioheaden (обговорення | внесок) (Посилання: шаблон)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Арнольд Шенберґ, винахідник дванадцятитонової техніки

Додекафо́нія, або дванадцятитонова техніка (грец. δώδεκα — дванадцять; φωνή — звук) — метод композиції на основі серії з дванадцяти тонів хроматичної гами. Використання додекафонії передбачає, що всі 12 тонів звукоряду використовуються у музичному творі з однаковою частотою[1], мають однакову вагу і дозволяють уникнути тональності.

Додекафонію розробив і вперше реалізував у композиторській практиці австрійський композитор Арнольд Шенберґ у Сюїті для фортепіано, ор. 25 (1923 року). Передумовою появи додекафонії було поступове ускладнення класичної гармонії, розхитування тональної системи до повної відмови від тональності (атональність) та емансипація дисонансу у творчості багатьох композиторів кінця XIX — початку XX століття (Ріхард Вагнер, Густав Малер, Ріхард Штраус, Олександр Скрябін, Ігор Стравінський та інші). Криза тональної системи спонукала композиторів до пошуків нових форм вертикальної організації музичної тканини, однією з яких і стала додекафонія.

Сутністю додекафонії є використання серії (тобто певної послідовності) з дванадцяти звуків, що не повторюються, як основного конструктивного елементу музичної тканини. Серія може проводитись в прямому, оберненому, реверсивному русі, горизонтально (створюючи мелодичні мотиви) або вертикально (в акордах), окремими сегментами тощо.

Початково Шенберг та його послідовники — композитори Нововіденської школи (Антон Веберн, Альбан Берг) при компонуванні додекафонічної музики уникали випадкових тональних співзвуч, однак пізніше додекафонія органічно поєднується з тональністю (наприклад, скрипковий концерт Альбана Берга). Плідним напрямком розвитку додекафонії стала серійна та серіальна музика.

Раніше за Шенберга додекафонію розробили російські композитори М. Рославець, Микола Обухов, українець Юхим Голишев, однак в умовах тогочасної політики СРСР щодо мистецтва, додекафонія тривалий час вважалась проявом «формалізму» та нещадно переслідувалась[джерело?]. В українській музиці додекафонія з'являється в 1960-ті роки у творчості В. В. Сильвестрова, В. О. Годзяцького, Л. О. Грабовського.

Приклад

[ред. | ред. код]

Нижче подано приклад серії з 12 звуків та її трансформацій: Основна тема:

B, Bb, G, C#, Eb, C, D, A, F#, E, Ab, F

Ракохід теми (тема проводиться у зворотному русі):

F, Ab, E, F#, A, D, C, Eb, C#, G, Bb, B

Обернення теми (інтервали дзеркально відображені):

B, C, Eb, A, G, Bb, Ab, C#, E, F#, D, F

Обернення ракоходу (попередні два методи поєднані):

F, D, F#, E, C#, Ab, Bb, G, A, Eb, C, B

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Perle 1977, 2.

Посилання

[ред. | ред. код]