Катамай Микола
| Микола Васильович Катамай | |
|---|---|
 Хорунжий | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 12 березня 1925 с. Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область |
| Смерть | 21 січня 1947 с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область |
| Громадянство |  Українська держава (1941) |
| Псевдо | «Причепа», «Гордій» |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1943—1946 |
| Приналежність | Українська держава (1941) |
| Вид ЗС |  УПА |
| Формування |  |
| Командування | |
| Командувач сотні «Стріла» | |
Микола Васильович Катамай (псевдо: «Причепа», «Гордій»; 12 березня 1925, с. Ямниця, Станиславівський повіт, Станиславівське воєводство; тепер — Тисменицький район, Івано-Франківська область — 21 січня 1947, с. Угринів, Станіславський район, Станіславська область; тепер — Тисменицький район, Івано-Франківська область) — український військовий діяч, хорунжий Української повстанської армії, командир сотні «Стріла».
Закінчив сільську народну школу і продовжив навчання в Станиславівській українській гімназії[1]. Після приходу німців вступив до Ремісничої школи, яку не закінчив через розкриття гестапо підпільної мережі юнацтва ОУН, до якої він належав. Перейшов у підпілля.
Один із перших вступив у лави УПА. З 1944 р. воював проти німців у відділі сотника «Шрама» (Степана Бурдина). Відзначився в боях, направлений до старшинської школи, після чого отримав ступінь булавного. Його неодноразово переводили з відділу у відділ, зрештою опинився у відділі «Хмари» (Петра Мельника) заступником сотенного «Явора» (Петраша Михайла). Після смерті «Явора» (30.06.1946) командує сотнею. Командиром був умілим і винахідливим. Зі свідчень повстанця Івана Семеновича Клейноти: «Прийшов наказ від командування припинити бойові операції. Але сотенний «Причепа» наказу не слухав — влаштовував засідки і наскоки, в яких і добував необхідне. Зброю, боєприпаси та все інше необхідне ми здобували самі.»[2]
23 вересня 1945 р. чота «Причепи» обстріляла легковий автомобіль, який їхав з Тисмениці до Станиславова. Внаслідок акції було вбито заступника керівника політичного відділу 38-ої армії полковника Софрона Михайловича Голубєва.[3]
Наказом КВШ УПА ч. 6 від 15 грудня 1946 р. з дня 14 жовтня 1946 р. підвищений у званні до старшого булавного.
21 січня 1947 року в селі Угринів разом з п'ятьма повстанцями прийняв двогодинний бій з більшовиками. Герої по останньому набою або гранаті залишили собі, щоб не здатися окупантам.[4]
Посмертно підвищений у званні до хорунжого.
- ↑ Державний архів Івано-Франківської області, фонд 304, опис 1, справа 33 "Українська державна гімназія з українською мовою навчання в місті Станиславові. Журнал успішності учнів I-VIII класів за 1937/1938 навчальний рік", а. 61 зв.
- ↑ Дрогомирецький О. П. Герої повстанських пісень із архіву КДБ. Частина IV. Калуш
- ↑ Невдале полювання керівництва 38-ї радянської армії під Тисменицею [Архівовано 18 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Відповідальний редактор Сергій Адамович. — Ч.1. — Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2017. — С. 55-56.
- ↑ «Літопис УПА» Нова серія. Том 22. Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1951. — с. 486—487 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2018. Процитовано 18 жовтня 2018.
- Лесів С., Коретчук Я. П. Хмара, сотник УПА. В огні повстання. УПА на відтинку Чорного Лісу 1943—1945. Додатки. — Калуш : Карпатський акцент, 2014. — с. 181. — ISBN 978-966-2728-10-1.
- Коретчук Я. Командири відділів ТВ 22 «Чорний Ліс» / Ярослав Коретчук, Петро Ганцюк. — Торонто; Львів: Літопис УПА, 2014. — Кн. 27. — С. 33. [Архівовано 18 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
- Дейчаківський Ігор. Ямничани. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2002. — 336 с. — ISBN 966-7363-96-1 [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]